Вінілові платівки Astor Piazzolla

Астор П’яццолла (Astor Piazzolla, 11 березня 1921 — 4 липня 1992) — аргентинський композитор і бандоненіст з великою дискографією, який, за біографією Last.fm, докорінно змінив традиційне танго, створивши новий стиль «нуево танго» з елементами джазу й класичної музики; на батьківщині його з повагою називали «El Gran Astor» — «Великий Астор». У нашому каталозі представлена збірка «Libertango» (2021, Warner Classics): збірка танго на 180-грамовому вінілі, стерео, вироблена в Німеччині.

Від нью-йоркського дитинства до класичної освіти й нуево танго

За біографією Last.fm, П’яццолла народився в Мар-дель-Платі, Аргентина, в родині італійських іммігрантів, але більшу частину дитинства провів у Нью-Йорку, де він вільно опанував одразу чотири мови — іспанську, англійську, французьку й італійську — і почав грати на бандонеоні, швидко ставши вундеркіндом. Ще підлітком він познайомився з Карлосом Гарделем, іншою знаковою постаттю аргентинського танго. Повернувшись до Аргентини 1937 року, де тоді панувало суворо традиційне танго, він грав у нічних клубах із різними складами. Саме піаніст Артур Рубінштейн, який тоді жив у Буенос-Айресі, порадив йому навчатися в аргентинського композитора Альберто Хінастери; заглибившись у партитури Стравінського, Бартока й Равеля, П’яццолла тимчасово відмовився від танго заради класичної композиції — і саме це поєднання класичної освіти з коренями в танго пізніше й народило «нуево танго». За тією ж біографією Last.fm, у 1953 році, за наполяганням Хінастери, П’яццолла подав свою симфонію «Buenos Aires» на композиторський конкурс, виграв грант французького уряду й поїхав вивчати композицію в Парижі під керівництвом Надії Буланже. Буланже прочитала його симфонії та сонати й сказала: «Дуже добре написано», а тоді додала, що впізнає в цій музиці Стравінського, Бартока й Равеля — «але я не знаходжу тут Пʼяццоллу». Вона розпитала його про особисте життя й дізналася, що соромно приховане «нічне життя» насправді означає гру танго в кабаре на бандонеоні. Коли він нарешті зіграв їй кілька тактів власного танго, вона взяла його за руку й сказала: «Дурню, ось же він, Пʼяццолла!» — після чого він викинув десять років класичних композицій «до біса за дві секунди», за його власними словами, повернувся до Аргентини 1955 року й заснував Octeto Buenos Aires саме для виконання танго.

Що шукати на вінілі

За нотатками Discogs, на задній обкладинці цього тиражу є одруківка: прізвище композитора надруковано з трьома літерами «z» — «Piazzzolla» замість «Piazzolla». Картка цього релізу на Discogs не містить жодного запису в полях «companies» чи «extraartists» — офіційних даних про завод, мастеринг чи виконавців для цього конкретного видання немає, і чесніше сказати про це прямо, ніж вигадати імена, яких немає в джерелі. Десять треків усього: від відкриваючого «Le Grand Tango» (10:49) — найдовшого треку платівки — до фінального «Libertango» (6:40), на честь якого й названо всю збірку. За спільнотою Discogs у релізу 585 власників, 32 позиції у списках бажаного і рейтинг 4.26 з 42 отриманих оцінок — стабільний бал для класичної збірки на великому лейблі.

З чого почати

Починайте з «Libertango» — назва збірки прямо відсилає до титульної композиції, одного з найвідоміших творів П’яццолли в стилі нуево танго, що поєднує танго з джазовими й класичними елементами.

Якщо цікавить ширший класичний контекст, у якому формувалася композиторська техніка П’яццолли, — перегляньте наш напрямок Класична музика.

А якщо хочете почути джазові елементи, які він свідомо вплітав у танго, — напрямок Джаз покаже суміжний контекст.