Спершу просто поставте голку на першу доріжку. Чотири акорди гітари, неспішні, як спека після обіду. Потім вступає голос, трохи хрипкий і зовсім не квапливий. Ця пісня називається «Chan Chan» . Через рік після запису її знатиме весь світ, а людині, яка її написала, на той момент 89 років.
Ця платівка взагалі не мала з’явитися. Її придумали замість зовсім іншої, зібрали з людей, про яких давно забули, і записали за шість днів. А вийшов найпродаваніший альбом world music в історії. Ось як це було.
Чому це ікона
Альбом записали за шість днів музиканти, яких на той час майже ніхто не пам’ятав, а розійшовся він тиражем понад вісім мільйонів. Книга рекордів Гіннесса визнала його найпродаванішим альбомом world music в історії, він отримав «Греммі», а Бібліотека Конгресу США внесла його до реєстру записів, які зберігають для історії. Після нього весь світ знову почув кубинський сон, а Rolling Stone у першій редакції списку 500 найкращих альбомів усіх часів поставив його на 260-те місце.
Альбом увійшов до книги «1001 альбом, який треба почути, перш ніж помрете», а на Billboard Latin Music Awards 1998 року його визнали тропічним альбомом року.
Березень 1996-го. План, що розвалився
Нік Голд мав у Лондоні маленький лейбл World Circuit і велику ідею: привезти до Гавани двох гітаристів із Малі й подивитися, що станеться, коли африканська гітара зустрінеться з кубинською. Продюсером він покликав Рая Кудера. Якщо ви бачили фільм «Париж, Техас», ви чули Кудера: ту тягучу, самотню слайд-гітару над пустелею грає він.
Кудер прилетів. Студію замовили. Кубинських музикантів зібрали. І тут новина: малійцям не дали віз. Вони не приїдуть.
Можна було розвернутися й полетіти додому. Замість цього Голд і Кудер вирішили записати щось зовсім інше: стару кубинську музику, сон і болеро, під які Гавана танцювала в 1940–50-х. Записати не з молодими музикантами, які грають «під старовину», а з тими, хто грав її тоді, коли вона була новою.
Була одна проблема: де їх узяти?
Пошуки
Розшукати їх узявся Хуан де Маркос Гонсалес, кубинський музикант і аранжувальник. А Голд, як потім розповідав Кудер, ходив Гаваною «з валізами грошей»: він хотів чесно заплатити авторам старих пісень.
Ось кого вони знайшли.
Чоловік, який чистив взуття. Ібраїм Феррер народився в 1927 році просто на танцях: мати почала народжувати під час вечірки в соціальному клубі під Сантьяго-де-Куба. У дванадцять він залишився сиротою і співав на вулиці, щоб було що їсти. У 1950-х його голос знала вся Куба, він співав із великим Бені Море. А потім про нього забули. У 1991-му він пішов зі сцени і, щоб звести кінці з кінцями, чистив людям взуття та продавав лотерейні квитки. Того дня, коли по нього прийшли, він просто вийшов на свою звичайну прогулянку Гаваною. У студію він потрапив уперше за багато років. Йому було 69.
Піаніст без піаніно. Рубен Гонсалес колись чотири роки вчився на лікаря і кинув, бо музика, казав він, була в крові. Він грав з легендами, двадцять п’ять років був піаністом в оркестрі людини, яка придумала ча-ча-ча. Але до 1996-го артрит скував йому руки, а піаніно вдома не було взагалі. Він майже перестав грати. Йому було 77.
Тепер уявіть цю людину в студії. Кожного ранку Рубен приходив першим і стояв під дверима, поки їх відімкнуть. Заходив і одразу йшов до інструмента. У буклеті альбому написано, що хвилювання Рубена було видно всім, коли до нього поверталася його манера гри. Коли запис закінчився, Рубен за два дні записав власний альбом, уперше в житті як соліст.
Старий, який збирався жити до 115. Компаю Сегундо було 89. Справжнє ім’я Франсиско Репіладо, а прізвисько означає «кум-другий»: у знаменитому дуеті він завжди співав другим голосом. Він сам вигадав собі інструмент, семиструнне армоніко, щось середнє між гітарою і кубинським тресом. Пережив, як підрахував Кудер, три революції й п’ять диктаторів і сміявся з цього. Секретом здоров’я називав бульйон із баранини та ром. А Кудеру всерйоз пропонував переїхати на Кубу і зробити з ним дует.
Королева, яку не треба було шукати. Омара Портуондо починала танцівницею в легендарному кабаре Tropicana і давно була зіркою на Кубі. Вона прийшла лише на одну пісню і стала єдиною жінкою на альбомі.
А ще гітарист Еліадес Очоа в ковбойському капелюсі, контрабасист Качаїто, якого називали серцебиттям гурту, трубач Гуахіро Мірабаль і 13-річний хлопчик на тімбалес. Наймолодшому 13, найстаршому 89. Усі в одній кімнаті.
Шість днів у кімнаті, де зупинився час
Кімната ця — студія EGREM у центрі Гавани. Колись нею володіла американська RCA, а після революції там майже нічого не мінялося: ті самі дерев’яні стіни, той самий пульт, ті самі мікрофони, що й у 1950-х. Кудер міг не підробляти звук минулого, він сам лунав у цій кімнаті.
Кудер потім казав, що це було як жити в країні чудес. Ці люди були ніби завжди підключені до музики: варто було комусь почати мелодію, як інші вже підхоплювали. Багато з них уперше грали разом. Дехто вперше за багато років грав узагалі.
Омара прийшла записувати «Veinte años» . Вона сама задала темп, сама сказала, як має звучати аранжування, і в студії стало тихо. За дві години пісня була готова.
Феррер нарешті заспівав болеро, повільну пісню про кохання, якої так хотів усе життя: «Dos gardenias» , «Дві гарденії».
У «El cuarto de Tula» троє співаків почали імпровізувати, перебиваючи один одного, історію про дівчину Тулу, яка заснула при свічці, і в її кімнаті спалахнула пожежа. «Кличте Ібраїма Феррера, хай гасить!» — співають вони. Трек розтягнувся на сім з половиною хвилин, і його залишили таким.
А один інструментал, мелодію басиста Качао, грали на честь старого гаванського клубу, куди колись ходили танцювати люди, що мали членський квиток. Клуб називався Buena Vista Social Club. Коли треба було назвати весь альбом, Кудер сказав: це й так було схоже на клуб. Так і назвали.
За шість днів записали чотирнадцять пісень.
Диво, яке ніхто не планував
Альбом вийшов улітку 1997-го. На обкладинці — вулиця Гавани, у списку музикантів — люди, яким за сімдесят. І він почав продаватися по всьому світу. У 1998-му він отримав «Греммі».
Того ж року Кудер повернувся на Кубу записувати сольний альбом Феррера. Із собою він узяв старого друга Віма Вендерса, німецького режисера, того самого, що зняв «Париж, Техас». Вендерс думав зняти просту документалку. Натомість камера зафіксувала, як люди, про яких забули вдома, за кілька місяців стають відомими на весь світ.
У квітні 1998-го вони вперше вийшли на сцену. Амстердам, старий театр Carré, два вечори. До того вони ніколи не грали разом ніде, крім студії.
А 1 липня 1998 року був Нью-Йорк, Карнегі-хол, одна з найвідоміших концертних зал світу. На сцену вийшли люди віком від 70 до 90, і зала аплодувала їм стоячи. У фільмі видно, як вони вперше бачать Нью-Йорк.
Фільм «Buena Vista Social Club» вийшов у 1999 році й отримав номінацію на «Оскар». Ібраїм Феррер у 72 роки випустив свій перший сольний альбом і наступного року отримав Latin Grammy як «найкращий новий виконавець». Новий виконавець — після пів століття на сцені. Ще через рік він заспівав на дебютному альбомі Gorillaz.
Була в цієї історії й ціна. Між США та Кубою діяло ембарго, і за цей запис Кудера оштрафували на $25 000. Ця історія закінчилася в останній день президентства Білла Клінтона: той підписав Кудеру дозвіл знову працювати на Кубі.
Що залишилося
Компай Сегундо не дожив до своїх 115. Він помер у 2003 році, у 95, встигнувши заспівати «Chan Chan» перед папою римським і сам дивуючись: «Хто б міг таке уявити?» Того ж року помер Рубен Гонсалес. Йому приписують фразу: «Якщо в рай не можна взяти піаніно, то я туди не хочу». Ібраїма Феррера не стало у 2005-му.
Омара Портуондо співає досі. У 2023 році, у 93, вона отримала ще одну Latin Grammy.
А платівка залишилася. Вісім мільйонів копій, рекорд Гіннесса, місце в Бібліотеці Конгресу США серед записів, які зберігають для історії. Але головне інше. Поставте її будь-якого вечора, і в кімнаті стане тепліше.
Чоловік у білому кашкеті
На обкладинці — гаванська вулиця і худорлявий чоловік у білому кашкеті, що бадьоро крокує повз блакитний «шевроле» 1956 року. Це Ібраїм Феррер, той самий співак, про якого ви вже читали. Знімала американська фотографка Сьюзен Тайтелман.
Коли за два роки вийшов фільм Віма Вендерса, критики впізнавали у Феррері на екрані того самого франта, що крокує з обкладинки.
Як слухати: сторона за стороною
Більшість пісень тут іспанською, і більшість із них про кохання. Але кубинське кохання рідко буває серйозним до кінця: тут ревнують, жартують, натякають і зітхають. Ось про що співають.
Сторона A · 16:46 · знайомство
Chan Chan · 4:16 · співає Еліадес Очоа, пише Компай Сегундо
Пісня-дорога. Герой іде від містечка до містечка на сході Куби, Альто-Седро, Маркане, Куето, Маярі, і згадує, як Хуаніка і Чан Чан просіювали пісок на пляжі. Хуаніка при цьому так рухалася, що Чан Чан зовсім втратив спокій. Проста, трохи лукава пісня про бажання, яку тепер знає весь світ.
De camino a la vereda · 5:03 · співає і пише Ібраїм Феррер
«Слухай, куме, не сходи з дороги». Друзі по-доброму кепкують із літнього чоловіка, який закохався і геть розгубився через жінку поруч. Між рядками ще й моральна порада: не збивайся зі свого шляху.
El cuarto de Tula · 7:27 · співають Очоа, Феррер і «Пунтільїта» Лісеа
Тула заснула і не загасила свічку, у її кімнаті пожежа. Приїжджають пожежники з дзвонами й сиренами, співаки кличуть на допомогу то Ібраїма Феррера, то сусідів із відрами. Звісно, «пожежа» тут не лише про вогонь. Найвеселіший трек альбому.
Сторона B · 12:20 · піаніно і ніжність
Pueblo Nuevo · 6:05 · інструментал
Слів немає, говорить Рубен. Людина, яка майже перестала грати, тут грає так, ніби надолужує всі втрачені роки.
Dos gardenias · 3:02 · співає Ібраїм Феррер
Він дарує коханій дві гарденії: бережи їх, вони наші серця. А якщо одного вечора квіти зів’януть, значить, ти мене зрадила і кохаєш іншого. Болеро, про яке Феррер мріяв усе життя.
¿Y tú qué has hecho? · 3:13 · співає Компай Сегундо
Дівчина вирізала своє ім’я на корі дерева, і зворушене дерево скинуло їй квітку. «Я те дерево, — співає Компай, — ти поранила мою кору, я назавжди бережу твоє ім’я. А що ти зробила з моєю квіткою?»
Сторона C · 15:45 · голоси
Veinte años · 3:29 · співають Омара Портуондо і Компай
«Що тобі до мого кохання, якщо ти мене вже не кохаєш?» Жінка, яка колись була мрією всього його життя, а тепер стала минулим. Якби ж ти любив мене так, як двадцять років тому. Найсумніша і найніжніша пісня платівки.
El carretero · 3:28 · співає Еліадес Очоа
Пісня візника, який везе вантаж до переправи. Працює без відпочинку, щоб нарешті одружитися, і щиро вірить, що село — це рай, найкраще місце на землі. Її називають «кубинським блюзом».
Candela · 5:27 · співають Феррер і Очоа
«Candela» — це «вогонь». Пісня в народному стилі сходу Куби про повсякденне життя, де майже кожен рядок має другий, пікантний зміст. Феррер тут імпровізує, скільки душа бажає.
Amor de loca juventud · 3:21 · співає Компай Сегундо
Спогад старої людини про кохання юності, якому віддав душу цілком, не думаючи, чи вона відповість. «Це було божевільне кохання молодості».
Сторона D · 14:52 · прощання
Orgullecida · 3:18 · співає Компай Сегундо
Горда красуня каже: я божественна, я ніби з мармуру. Але прийде ревнощі, спалахне вогонь, і ти підкориш моє серце. Кубинський регтайм із «ковбойським» соло Кудера.
Murmullo · 3:50 · співає Ібраїм Феррер
Тихий шепіт у тиші синьої ночі: двоє закоханих, і навіть місяць сміється, дивлячись на них. Балада для пізнього вечора.
Buena Vista Social Club · 4:50 · інструментал
Мелодія, що дала ім’я всьому: старий гаванський клуб, де колись танцювали, і довга імпровізація Рубена.
La bayamesa · 2:54 · співають «Пунтільїта», Компай і Феррер
Пісня 1869 року, часів війни за незалежність Куби. Жінка з міста Баямо чує, як кличе батьківщина, і спалює власний дім, щоб він не дістався іспанцям. Тихий патріотичний гімн, яким закінчується альбом. Компай знав автора пісні ще хлопчиком.
Усі платівки Buena Vista Social Club, які є в нас, зібрані на сторінці колективу.
Замість післямови
Ми не намагалися розповісти все. Наша задача — закохати вас у цю музику і залишити більше питань, ніж відповідей. Як звучав сольний альбом, який Рубен записав за два дні? Що ще співав Феррер, коли нарешті дорвався до болеро? Що в той самий березень записали Afro-Cuban All Stars у тій самій кімнаті?
Сподіваємося, ця історія надихне вас шукати далі. Або забрати частинку тієї Гавани з собою, на вінілі. І так, будемо чесні: на цьому ми теж заробляємо. Але закохати вас у музику для нас усе одно важливіше.
Команда Just Punk Vinyl