Honky Tonk ⁰

Уявіть придорожній бар у Техасі кінця 1930-х. Дощата підлога, запах пива й машинного мастила, нафтовики після зміни, музичний автомат у кутку і гурт на тісній сцені, який мусить перекричати суперечку за сусіднім столом. Такі заклади на американському Півдні називали honky-tonk. Саме там кантрі перестало бути музикою ґанку й церковного пікніка: воно перебралося ближче до міста, випило зайвого і вперше чесно розповіло, як болить.

Honky Tonk — це момент, коли сільська пісня визнала, що життя не склалося. Не в усіх і не всюди, але в багатьох людей. Цієї правди вистачило на кілька десятиліть музики, від Hank Williams до George Strait.

Пісні для тих, хто сидить біля стійки сам

Гонкі-тонк — про дорослі поразки. Тут не співають про перше кохання на сінокосі. Тут співають про жінку, яка пішла, і про чоловіка, який не прийшов додому. Про зарплату, що розтанула за одну п’ятницю, і про склянку, яка не допомагає, але її все одно замовляють ще раз. Hank Williams у «Your Cheatin' Heart» не вимахує кулаками. Він просто знає, що зрадника наздожене безсоння. Це музика провини й самоіронії водночас: той самий співак, що зранку кається, увечері кличе на танці.

Найчесніше в ній те, що вона не моралізує. Пісня не повчає, вона сідає поруч. Тому гонкі-тонк ставлять не для фону, а тоді, коли хочеться почути вголос те, чого сам не наважуєшся сказати. Самотність буває буденною, як дорога додому, а сміятися з власної біди — теж спосіб вижити. Людина впізнає себе не в героях цих пісень, а в невдахах. Вони схожі на сусідів, на батьків і на неї саму о другій ночі.

Нафта, кінець сухого закону і музичний автомат

У 1933 році в США скасували сухий закон, і вздовж доріг Техасу, Оклахоми й Луїзіани почали з’являтися бари. Країна повільно виходила з Великої депресії, а в нафтових містечках з’явилися гроші й робітники, яким після зміни потрібні були випивка, танці та музика. Хлопці з ферм, що пішли на промисли й заводи, приносили з собою пісні батьків. Але жили вони вже інакше: за наймом, далеко від дому, без певності в завтрашньому дні. Старі балади про матусю й рідну хату погано пасували до цього життя.

Дорогу проклав Jimmie Rodgers — співак із Міссісіпі, якого називають батьком кантрі. Ще наприкінці 1920-х він змішав сільську баладу з блюзом і йодлем і співав про волоцюг та залізницю. Його палким шанувальником був молодий техасець Ernest Tubb, і вдова Rodgers навіть подарувала йому гітару покійного чоловіка. Другим джерелом став western swing Bob Wills, танцювальна техаська музика, де інструменти вже підключали до підсилювачів. Третім був блюз: Hank Williams ще хлопчиком в Алабамі вчився грати в чорношкірого вуличного музиканта Руфуса Пейна на прізвисько Tee-Tot.

Перекричати бар і сказати правду

Гонкі-тонк з’явився тому, що тихе кантрі просто не було чути в барі. За відомою історією, власники музичних автоматів скаржилися Ernest Tubb, що його платівки тонуть у гаморі, і він узяв у гурт електрогітару. Пізніше він став одним із перших, хто вивів її на сцену Grand Ole Opry — радіошоу з Нешвілла, головної сцени кантрі, де довго трималися акустичних традицій. Водночас цей стиль був відповіддю голлівудським співочим ковбоям 1930-х з їхньою чистенькою романтикою прерій. Гонкі-тонк давав голос робітникові, який не скакав на коні, а пив після зміни. Дав він голос і жінкам. У 1952 році Kitty Wells заспівала «It Wasn't God Who Made Honky Tonk Angels», гостру відповідь на чоловічі пісні про «легковажних» жінок із барів. Цей запис зробив її першою жінкою-соло з першим місцем у кантрі-чарті Billboard. Ціну стилю найкраще показав Hank Williams: він співав про пиятику й самотність, бо добре знав обидві. Через пияцтво його вигнали з Opry у 1952 році, а в перший день 1953-го він помер на задньому сидінні автомобіля дорогою на концерт. Йому було 29.

Сталь, що плаче, і голос через ніс

Звучання гонкі-тонку народилося з потреби, щоб тебе почули й під тебе танцювали. Електрогітара дає дзвінкі, трохи різкі фрази, а стил-гітара, згодом педальна, ковзає між нотами, наче голос, що от-от зірветься. Скрипка лишилася від сільських танців, контрабас тримає рівний ритм, під який легко рухатися в парі, а в барах іще й гуркотіло розстроєне піаніно. Пісня триває близько трьох хвилин, бо мусить влізти на сторону платівки для автомата. Але головний інструмент тут — голос: носовий, південний, із характерним зламом, у якому чути сльозу. Lefty Frizzell з Техасу розтягував один склад на кілька нот, і цю манеру потім переймали Merle Haggard, George Jones і Willie Nelson. У 1956 році Ray Price записав «Crazy Arms» з ритмом шафл і ходячим басом. Так з’явився пружний ритм, на якому гонкі-тонк протримався ще десятиліття.

Від Бейкерсфілда до бунтарів із Техасу

У середині 1950-х Johnny Cash записувався на Sun Records — мемфіському лейблі продюсера Sam Phillips, де одночасно народжувався рок-н-рол. Його пісні про в’язниці й дорогу зробили гонкі-тонк ще суворішим. Коли рок-н-рол почав забирати молодь, Нешвілл відповів стилем Nashville Sound. Продюсери Chet Atkins і Owen Bradley прибрали скрипку й стил-гітару і поставили замість них струнні та бек-вокальні хори. Багатьом це здалося зрадою, тож у каліфорнійському Бейкерсфілді, куди перебралися робітники з Оклахоми й Техасу, Buck Owens і Merle Haggard зберегли гонкі-тонк гучним і неприлизаним. Так з’явився Bakersfield Sound. У 1970-х Willie Nelson і Waylon Jennings повстали проти контролю нешвіллських студій, і це назвали Outlaw Country. А в 1980-х George Strait, Randy Travis і Dwight Yoakam повернули в кантрі стил-гітару та скрипку, і народилося Neotraditional Country. Навіть The Rolling Stones у 1969-му віддали стилю шану піснею «Honky Tonk Women».

З чого почати слухати

Hank Williams жив в епоху синглів, тож найкраще почати зі збірки «40 Greatest Hits»: тут поруч стоять веселе «Hey, Good Lookin'» і безнадійне «I'm So Lonesome I Could Cry», і через дві пісні зрозуміло, з чого зшитий цей стиль. Далі варто послухати «The Ernest Tubb Story», де Tubb заново записав свої головні пісні. Там є і «Walking the Floor Over You», пісня, з якої почалося електричне кантрі.

Lefty Frizzell на платівці «Songs of Jimmie Rodgers» віддає шану вчителеві. Послухайте, як старі пісні оживають у його тягучій манері, і стане чутно, як змінювалося кантрі між двома поколіннями. Завершіть дебютним альбомом Johnny Cash «With His Hot and Blue Guitar», де гонкі-тонк уже стоїть на порозі рок-н-ролу. Цю платівку краще ставити пізно ввечері.