Hardstyle ⁰

Уявіть тисячі людей у темряві величезної арени. Над ними гуде бочка, яка звучить не як барабан, а як удар серця, пропущений крізь перевантажений підсилювач. Потім усе стихає, і з тиші виростає мелодія, широка, як фінал кінофільму. Зал підіймає руки ще до того, як повернеться удар. Це хардстайл: музика, в якій жорсткість і сентиментальність не сперечаються, а йдуть поруч.

Він народився в Нідерландах на зламі тисячоліть як компроміс між люттю габберу та злетом трансу. Із цього компромісу несподівано виріс окремий світ зі своїми ритуалами, лейблами й фестивалями. Тому хардстайл так легко полюбити: він водночас б’є і обіймає.

Кулак і сльоза в одному такті

Хардстайл розповідає про силу, яку відчуваєш разом з іншими. Його головна емоція не агресія, а піднесення: віра, що ти витримаєш і дійдеш до кінця. Назви треків говорять самі за себе: доля, жертва, вічність, «ніхто нас не зупинить». Це наївно рівно настільки, наскільки наївна будь-яка справжня надія, і слухачі цього не соромляться.

Його вмикають, коли потрібен поштовх: на пробіжці, у спортзалі, за кермом уночі, перед важким днем. Бочка задає тілу ритм, а мелодія дозволяє відчувати. Люди впізнають у хардстайлі себе, бо в ньому немає іронічної дистанції. Він чесно каже: тобі важко, але ти не сам, поруч тисячі таких самих. Ця думка про спільність і стала його ДНК.

Нідерланди після габберу: звідки взялася тверда мелодія

У 1990-х Нідерланди жили габбером, шаленим хардкор-техно, що вийшло з портового Роттердама. На початку десятиліття амстердамський діджей Dov Elkabas, відомий як The Prophet, разом із DJ Dano, Buzz Fuzz і Gizmo зібрав The Dreamteam, одну з перших діджейських команд. Вони стали зірками габбер-сцени. Та до кінця 90-х габбер розганявся дедалі швидше, а його образ відштовхував усіх, хто не був «своїм»: поголені голови, спортивні костюми, слава хуліганської музики.

Тоді продюсери, серед яких були The Prophet і DJ Zany, почали експериментувати. Вони сповільнювали темп до 140–150 ударів на хвилину, переробляли хардкорну бочку і робили мелодії гарнішими. Схожий звук тоді ж шукали в Італії й Бельгії, де були сильні традиції жорсткого трансу та new beat. Найважливішу деталь хардстайл узяв саме з hard trance: reverse bass, бас, що вривається на слабку долю після кожного удару. Hard house додав клубної пружності. Невдовзі з’явилися перші профільні лейбли: Fusion, де видавався DJ Zany, і Scantraxx, який заснував The Prophet.

Не жорсткіше, а глибше

Хардстайл виник як відмова від гонки за тим, хто швидший і злостивіший. The Prophet пішов із хардкору, бо йому не подобалося, що публіка вимагала дедалі жорсткішої музики. Новий стиль пропонував іншу угоду: зберегти фізичну міць габберу, але повернути в нього мелодію, простір і доброзичливу атмосферу. На вечірки потягнулися ті, кого лякали габбер-рейви, тож публіка стала помітно різноманітнішою, і дівчат прийшло значно більше. Промоутер Q-dance перетворив це на ритуал: з 2000 року проводив Qlimax, який пізніше осів на стадіоні GelreDome в Арнемі, а згодом заснував Defqon.1, фестиваль просто неба, що став столицею жанру. Музичний істеблішмент і далі дивився на хардстайл як на чужинця. Willem Rebergen, майбутній Headhunterz, згадував, як у нідерландській Rock Academy до жанру ставилися зверхньо. Сцена трималася на власних силах і пишалася цим.

Бочка, яка співає

Головний інструмент хардстайлу — бочка. Її спотворюють, стискають і налаштовують у тон, тож вона працює і як ударні, і як бас. Її «хвіст» гуде, хрипить і навіть веде мелодію. Раннє звучання будувалося на пульсі «удар — reverse bass», схожому на важкого коня, що б’є копитом. До середини 2000-х стиль став мелодійнішим і світлішим, темп усталився близько 150, а бочка стала різкою та викривленою. Над нею розгортаються широкі синтезаторні лінії, верескливі скрічі, голоси MC і вокальні семпли. Трек побудований як маленька драма: напруга, брейкдаун із майже оркестровою темою, пауза, а потім дроп, де мелодія і бочка нарешті зливаються.

Від арени в Арнемі до нових гілок

Хардстайл повернув борг хардкору: продюсери перенесли його прийоми продакшну у свою сцену, і так склався mainstream hardcore, щільніший і сучасніший нащадок габберу. Від хардстайлу відгалузився jumpstyle, водночас музика і танець зі стрибками, який до 2008 року мав окремий сет на Qlimax. Сам жанр розділився на ейфоричну гілку з кіношними мелодіями та темніший і жорсткіший rawstyle. Showtek і Headhunterz на початку 2010-х пішли у великий EDM, але Headhunterz згодом повернувся й назвав альбом прямо: The Return of Headhunterz. Останній Qlimax відбувся 2024 року, а Defqon.1 давно проходить і далеко від Нідерландів, від Австралії до Чилі.

З чого почати слухати хардстайл

Почніть із Showtek — Today Is Tomorrow (2007). Це дебют братів Sjoerd і Wouter Janssen, і на ньому чути, як хардстайл виростає з hard trance і вчиться бути піснею. Далі ввімкніть Project One — The Album (2008), спільний проєкт Headhunterz і Wildstylez (Joram Metekohy), двох облич ейфоричної хвилі. Тут мелодія вже важить стільки ж, скільки бочка.

Headhunterz — Studio Sessions (2010) звучить як груповий портрет сцени на піку: поруч з автором тут The Prophet, Wildstylez і дует Noisecontrollers. А на завершення поставте трек The Prophet — R3tro (2013): батько стилю озирається на ранній хардстайл і доводить, що та пружна бочка не постаріла. Щоб почути італійську лінію жанру, знайдіть треки Technoboy, тобто Cristiano Giusberti, одного з облич італійського хардстайлу.