Americana & Alt-Country ¹⁷

На початку 1990-х кантрі звучало як ніколи гладко. Nashville продавав капелюхи, лінійні танці й пісні, вичищені під радіоформат. Тим часом троє хлопців з Belleville, робітничого містечка в Іллінойсі неподалік St. Louis, підключали гітари в гаражі й грали старі пісні шахтарів і самогонників так люто, ніби це панк. Звідти й почалася Americana: кантрі, яке повернуло собі пил, бідність і правду.

Це музика людей, яким не знайшлося місця на кантрі-радіо. Сюди потрапило все, що не влізло в інші шухляди: фолк, блюграс, рок з корінням, сумні балади й злі протестні пісні. Об'єднує їх одне: тут ніхто не прикидається.

Пісні про тих, хто лишився за бортом

Альт-кантрі розповідає про звичайне американське життя без глянцю: закриті заводи, кредити за ферму, батьків, які п'ють, дороги з містечка, де нічого не відбувається. На своїй акустичній платівці Uncle Tupelo заспівали про шахтарів і атомну бомбу, а Moonshiner перетворили на сповідь людини, яка знає, що віскі її доконає, і все одно наливає. Американа не втішає солодкими обіцянками. Вона просто сідає поруч і каже: так буває, ти не сам.

Тому її ставлять пізно ввечері, коли вже втомився вдавати, ніби все гаразд. Або в дорозі, коли за вікном пропливають поля й заправки. У цих піснях люди впізнають себе: у пам'яті про бабусин дім, у роботі, яка з'їдає життя, у коханні, яке не врятувало. Ще одна її тема — тяглість поколінь. Старі пісні тут не музейні експонати, а розмова з мертвими, які мучилися тими самими питаннями.

Belleville, Nashville і поштова скринька на AOL

У 1980-х американський Середній Захід переживав фермерську кризу й закриття фабрик. Jay Farrar і Jeff Tweedy виросли саме там. Вони грали панк, а тоді почули в старому кантрі ту саму злість і безвихідь. Свій гурт Uncle Tupelo вони заснували разом із барабанщиком Mike Heidorn, а дебютний альбом 1990 року назвали No Depression, за піснею Carter Family. Це сімейне тріо з Вірджинії, з якого в 1920-х, по суті, почалося записане кантрі.

Платівка дала ім'я цілому рухові. У Сполучених Штатах з'явився фанатський форум No Depression в мережі AOL, а 1995 року з нього виріс однойменний журнал. Того ж року, у січні, сан-франциський радіотижневик Gavin Report запустив чарт Americana. Ідея належала редакторові Rob Bleetstein: окремий формат для всього кантрі, якого мейнстримне радіо вже не крутило. Слово виявилося таким влучним, що прижилося назавжди.

Проти капелюхів і конвеєра

У цієї музики були предки. Gram Parsons наприкінці 1960-х затягнув кантрі в рок, спочатку з The Byrds на Sweetheart of the Rodeo, потім із The Flying Burrito Brothers, і мріяв про «космічну американську музику», де зливаються соул, госпел і хонкі-тонк. У 1970-х Willie Nelson і Waylon Jennings, бунтарі outlaw country, пішли з Nashville, бо не хотіли, щоб продюсери диктували їм кожну ноту. Техасець Steve Earle на Guitar Town 1986 року зробив кантрі гостро соціальним. Потім Earle пройшов через героїн і в'язницю й 1995-го повернувся акустичним Train a Comin'. Американа успадкувала від них головне: недовіру до індустрії та переконання, що пісня має пахнути життям, а не студією.

Скрип дерева і перегріті підсилювачі

Звучання випливає з цього ставлення. Тут чути акустичну гітару з потертою декою, банджо, мандоліну, слайд-гітару, яка плаче, наче пісня про потяг, що поїхав. Голоси не вирівнюють тюнером: у Farrar він носовий і втомлений, у Gillian Welch холодний і прозорий, мов гірський струмок. Записують часто наживо, у кілька днів, щоб не загубити дихання. Uncle Tupelo записали свою найголовнішу акустичну платівку за п'ять днів в Athens, штат Джорджія, а продюсував її Peter Buck, гітарист R.E.M. А поруч є інша половина стилю, гучна й брудна. Електрогітари й панківський напір каупанку, як у Jason & the Scorchers, перетворюють стару баладу на бійку в барі.

Від розпаду до Ґреммі

У 1994 році Uncle Tupelo розпалися, і з одного гурту вийшло два. Farrar заснував Son Volt, а Tweedy зібрав Wilco, який з кожним альбомом відходив від кантрі все далі, аж до шумного й тривожного Yankee Hotel Foxtrot. Гурти чиказького лейбла Bloodshot записували «повстанське кантрі». Lucinda Williams, Ryan Adams з Whiskeytown, Drive-By Truckers розширили мапу на південь. Саундтрек до фільму братів Coen O Brother, Where Art Thou? 2000 року, який продюсував T Bone Burnett, раптом зробив старий блюграс масовим. А Robert Plant разом зі скрипалькою Alison Krauss записав із тим самим Burnett альбом Raising Sand. Згодом цю спадщину по-своєму підхопили Mumford & Sons, The Lumineers і Big Thief. Сьогодні в американі стоїть цілий світ музикантів, яким замало одного жанру.

З чого почати слухати

Почніть із March 16–20, 1992 Uncle Tupelo. Це майже повністю акустичний альбом, похмурий, як шахтарське містечко взимку, і з нього видно все коріння стилю. Далі поставте Revival Gillian Welch 1996 року: вона співає в дуеті з гітаристом David Rawlings так, ніби ці пісні знайшли на горищі в Аппалачах. Steve Earle з Train a Comin' покаже, як звучить друга спроба прожити життя. А Being There від Wilco завершить історію: подвійний альбом, на якому кантрі вже зустрічається з рок-н-ролом, соулом і безсонням. Після цих чотирьох платівок важко не потягнутися по п'яту.