Вінілові платівки Camel

Британський квартет, заснований 1971 року, ніколи не мав ані хіта в чартах, ані скандалу, ані впізнаваного фронтмена. Голос у Camel завжди був другорядним: головне тут — гітара Ендрю Латімера, яка веде мелодію так, як в інших групах її веде вокаліст. Через це Camel часто називають найменш помітною великою групою прог-року, і це не образа: у MusicBrainz на них 15 голосів за тег progressive rock проти трьох за art rock і трьох за symphonic prog.

Як змінювався звук

Класичний склад — Латімер, клавішник Пітер Барденс, барабанник Енді Ворд і басист Дуг Фергюсон — протримався до 1976 року. Це період, коли композиції будуються довгими дугами, інструментальні шматки займають більше місця, ніж куплети, а орган Барденса й гітара Латімера тягнуть тему по черзі.

1977-го склад змінився, і звук разом із ним. Прийшли Річард Сінклер із кентерберійської сцени й саксофоніст Мел Коллінз — той самий, що грав у King Crimson. З’явилися духові, джазові фрази й коротші форми. Кентерберійський тег у MusicBrainz стосується саме цього періоду.

Далі склад мінявся майже щороку: 1978-го прийшов клавішник Ян Схелгаас, 1979-го — Кіт Воткінс і басист Колін Басс, який залишився в групі надовго. Барденс і Ворд пішли, і єдиною постійною величиною лишився Латімер — він у складі з 1971 року й досі. Тому Camel правильніше слухати не за роками, а за складами: група тієї самої назви у 1976-му й у 1980-му звучить по-різному настільки, що це чути з першої хвилини.

Що шукати на вінілі

Обидві наші платівки — з ювілейної серії Decca 2019 року до дев’яностоліття лейбла, віддруковані на німецькому Optimal Media GmbH. Це рідкісний випадок, коли два різні альбоми в каталозі мають однаковий виробничий ланцюг, і порівнювати їх можна чесно.

«Moonmadness» 1976 року записували в лондонській Basing Street Studios у січні-лютому, продюсували Camel разом із Реттом Дейвісом. Наше видання — на 180 грамів, у розкладній обкладинці, з кодом для завантаження цифрової копії. Сім композицій на дві сторони, тобто нарізка дуже вільна. Раннаут містить код BJ74558-01 A1. Оцінка 4,56 при 80 голосах, у колекціях трохи менше восьмисот примірників — для прог-перевидання це небагато, серію друкували обмежено. Юридично альбом досі числиться за Gama Records: у кредитах Decca стоїть позначка «produced for Gama Records Ltd», хоча на конверті всюди логотип Decca.

«Rain Dances» 1977 року в нашому каталозі — у картонному конверті з друкованим внутрішнім пакетом, де надруковані склад і кредити, плюс ваучер на завантаження й чорно-зелена наліпка. Раннаути тут витравлені, а не вигравіювані машиною. Дев’ять композицій, оцінка 4,44 при 70 голосах. Тут же трапилася розбіжність у самих документах видання: на вкладці стоїть копірайт Gama Records, а на звороті конверта — Decca Music Group. Обидві позначки надруковані в одному тиражі. І деталь, яку варто знати: на цьому виданні є присвята Дугу Фергюсону — тому самому басисту, який пішов із групи роком раніше. Альбом, записаний уже без нього, залишив йому рядок на обкладинці.

З чого почати

Якщо ви заходите в прог уперше, «Moonmadness» зручніший: сім довгих речей, класичний склад, нічого не відволікає. Якщо ви вже знаєте кентерберійську сцену або любите Мела Коллінза за King Crimson — вам потрібен «Rain Dances», там більше духових і джазу. А якщо збираєте серії, обидві платівки з одного ювілейного випуску Decca і на полиці стануть поруч як пара.

У нас обидві позиції в напрямку Prog Rock. Суміжна полиця, звідки прог виріс на початку сімдесятих, — Psychedelic Rock.

Дискографію Camel зазвичай починають не з початку, а з того альбому, чий склад вам ближчий — і ці дві платівки якраз показують групу до й після зміни. Обидві з одного тиражу 2019 року, а такі ювілейні серії допечатують нечасто.