Вінілові платівки Bon Jovi

Bon Jovi зібралися 1983 року в Сейревіллі, штат Нью-Джерсі. MusicBrainz ставить їм майже рівні за вагою теги rock, hard rock і glam metal, а слідом окремим рядком — heartland rock. Саме це поєднання пояснює, чому гурт не вміщається в жодну одну полицю: важка гітара, естрадна мелодія і робітничий сюжет з Нью-Джерсі в одному записі.

Як змінювалося звучання

Перший склад протримався буквально кілька місяців. Гітарист Дейв Сабо значиться в базі як учасник виключно 1983 року, після чого його місце зайняв Річі Самбора і не відпускав до 2013-го. Дебютна платівка 1984 року з синглом «Runaway» дала гурту перше радіо, але звучала ще як типовий американський хард-рок початку десятиліття.

Перелом стався 1986 року зі «Slippery When Wet»: два сингли з нього очолили Billboard Hot 100, і гурт із клубного рівня вийшов на стадіони. Тоді ж оформився головний прийом Самбори — тек-бокс, ефект, що змушує гітару вимовляти склади разом із вокалістом. У переліку його інструментів тек-бокс стоїть поруч з акустикою та бек-вокалом, і це не декоративна деталь: без нього приспіву 1986 року просто не існує.

«New Jersey» 1988 року закріпив формулу — п’ять синглів у першій десятці, два з них найвищі. Далі гурт свідомо збив темп. Бас-гітарист Алек Джон Сач, один із засновників, пішов 1994-го, а «Keep The Faith» 1992 року вже інша платівка: менше лаку, довші форми, більше місця для ритм-секції.

Після виходу Самбори 2013 року склад офіційно перезібрався: з 2016-го Філ Ікс і Г’ю Макдональд перестали бути сесійниками й записані як повноправні учасники. «Forever» 2024 року — платівка вже цього складу, і звучить вона свідомо сухіше за стадіонні вісімдесяті.

Що шукати на вінілі

Каталог Bon Jovi на платівках майже цілком складається з перевидань, і це нормально: оригінальні тиражі вісімдесятих виходили величезними накладами й сьогодні частіше зустрічаються зношеними, ніж цілими. «Slippery When Wet» у нас іде на 180 грамах — вага тут працює не на «глибину звуку», а на стабільність важкого тонарма в динамічних місцях кінця сторони, де оригінальний тонкий прес 1986 року помітно пливе.

«Keep The Faith» варто брати саме подвійником: альбом довгий, і розкладка на дві платівки прибирає найтісніші канавки. «Greatest Hits» у розкладній обкладинці — компроміс для тих, кому потрібна одна коробка замість п’яти, з очевидною платою за компроміс: збірники ріжуться тісніше за студійні альбоми.

Окремий випадок — «Forever» 2024 року на червоному вінілі з бризками й прозорою основою. Кольорові тиражі завжди трохи шумніші за чорні, і саме на прозорій основі це чутно найкраще у паузах. Якщо для вас важлива тиша між треками, беріть чорний прес; якщо важливий вигляд на полиці — кольоровий вартий свого шуму.

Ще один шлях до гурту — саундтрек «Stranger Things», де Bon Jovi стоять поруч із рештою вісімдесятих. Це збірка різних виконавців, тому шукати її треба не в розділі гурту.

З чого почати

Якщо ви приходите за стадіонним звучанням, з яким асоціюється сама назва — це «Slippery When Wet». Одна платівка, короткі треки, весь набір прийомів, які потім розтягнули на десятиліття.

Якщо цікавить, що гурт робив, коли перестав грати на публіку — беріть «Keep The Faith». Тут менше приспівів і більше аранжування, і саме звідси легше йти далі в бік важчих речей у Hard Rock.

Якщо ж вам потрібен один диск на всі випадки — «Greatest Hits». З нього зручно рухатися вшир, до сусідів по епосі в добірці Golden Age of Rock, де лежить решта американського рок-мейнстриму сімдесятих і вісімдесятих.