Вінілові платівки Cocteau Twins

Cocteau Twins існували з 1979 по 1997 рік і починалися в шотландському Ґрейнджмуті, місті нафтопереробного заводу. Робін Ґатрі грав на гітарі й драм-машині, Вілл Геґґі на басу, а 1981-го до них прийшла Елізабет Фрейзер. Теги MusicBrainz дають dream pop вагою 18 — це найвищий показник серед усього, що зазвичай бачиш у британських гуртів того часу, і не випадково: сам термін закріпився значною мірою через них.

Як змінювалося звучання

Ранній період — «Garlands» 1982 року, єдиний альбом із Геґґі на басу. Тут ще виразно чути пост-панк: теги ставлять post-punk вагою 8 і gothic rock вагою 6, і обидві мітки належать саме цьому періоду. Звук сухий, ритм механічний, драм-машина не приховується.

1983 року Геґґі пішов, і з 1984-го басом і клавішами зайнявся Саймон Реймонд. Цей склад — Фрейзер, Ґатрі, Реймонд — протримався до самого кінця, і саме він записав усе, за що гурт знають. «Head Over Heels» і «Treasure» середини вісімдесятих побудовані на нашаруванні гітарних ефектів: Ґатрі клав по десятку доріжок із затримкою й хорусом, і в результаті окремої гітари в цій музиці немає — є суцільна текстура.

Головна особливість гурту — вокал. Фрейзер співає сопрано, і її тексти часто не написані жодною реальною мовою: це фонетика, підібрана під звучання, а не під сенс. Слухач, який намагається розібрати слова, зазвичай здається на другому треку — і це нормальний спосіб слухати цю музику.

«Heaven Or Las Vegas» 1990 року — точка, у якій ця манера зустрілася з чіткою пісенною формою. Пізні «Four-Calendar Café» 1993-го і «Milk & Kisses» 1996-го звучать прозоріше й ближче до звичайного попу. Наш каталог ставить їх у Shoegaze / Dream Pop; тег 4ad із вагою 4 нагадує, що для багатьох слухачів лейбл тут був самостійним жанром.

Що шукати на вінілі

Сім позицій у каталозі, і всі — перевидання з ремастерингом. Для цього гурту це не компроміс, а перевага, і причина конкретна.

Оригінальні преси 4AD вісімдесятих робилися невеликими накладами, і найважливіше в цій музиці — верхня середина, де живуть гітарні нашарування, — на них часто виходило приглушеним. Ремастери зроблено з оригінальних стрічок і з розрахунком на сучасний прес, тому текстура, заради якої все й затівалося, читається краще.

«Head Over Heels» іде на 180 грамах, решта — стандартної ваги. Різниця тут мінімальна: у цієї музики немає щільного низу, який вимагав би широкої канавки, тож вага пластику на звук майже не впливає.

Практична порада: слухати ці платівки на малій гучності безглуздо. Уся робота гурту лежить у нашаруваннях, які на тихому просто зливаються в один шар. Це той рідкісний випадок, коли гучність — не питання смаку, а умова, за якої музика взагалі працює.

З чого почати

Найкоротший шлях усередину — «Heaven Or Las Vegas» 1990 року. Там гурт уперше зібрав свої текстури в пісні з початком і кінцем, і саме цю платівку зазвичай радять першою.

Тим, хто хоче почути найгустіший варіант, потрібен «Treasure» — найбільш насичена їхня робота. Далі природно рухатися до сусідів по Shoegaze / Dream Pop.

А слухачам, яким цікаво, з чого гурт починався, варто взяти «Garlands»: сухий, холодний, ще без фірмових нашарувань. Від нього дорога веде назад у Post-Punk, де ця платівка стоїть значно органічніше за решту дискографії.