Вінілові платівки Thom Yorke

Почнемо з того, що зазвичай з’ясовується вже після покупки: сольні платівки Тома Йорка — це не Radiohead у меншому масштабі. Тут майже немає гітар, немає структури «куплет — приспів» і практично немає гурту. Людина, яка прийшла за «OK Computer», з великою ймовірністю буде розчарована, і краще знати це заздалегідь.

Йорк народився 1968 року в Англії, зібрав майбутній Radiohead ще у школі в Оксфордширі, а паралельно завжди мав другу лінію — Atoms for Peace, The Smile, роботу для кіно. У нашому каталозі його сольні релізи стоять в експериментальній електроніці, і це точніше відображає їх зміст, ніж будь-яка спроба поставити його поруч із гуртом.

Як змінювався його звук

«The Eraser» (2006) виріс із файлів, які лишалися після сесій Radiohead: зациклені фрагменти піаніно, оброблений вокал, ритміка, зібрана вручну з дрібних шматків. Це найближчий до пісенної форми з його сольних альбомів.

«Tomorrow’s Modern Boxes» (2014) пішов далі в бік мінімалізму — вісім треків, багато простору, тиха динаміка. Альбом увійшов в історію ще й способом випуску: спершу він поширювався через BitTorrent, а вінілове видання з’явилося пізніше, тому все, що є на платівках, — перевидання.

«Anima» (2019) — найщільніший і найтанцювальніший його матеріал, зроблений разом із Найджелом Ґодрічем. А «Suspiria» (2018) і «Confidenza» (2024) взагалі не є альбомами в звичному сенсі: це музика до фільмів, з короткими інструментальними епізодами й лише кількома вокальними номерами.

Наш наклад «Anima» — це «фліп-бек» конверт із щільного картону й верхнім відкриванням замість звичного бокового, а сторона D ховає бонус-трек, якого немає в жодній цифровій версії альбому — тільки на вінілі. Партію мастерингував Gateway Mastering, пресував Optimal Media GmbH у Німеччині, а оркестрові партії London Contemporary Orchestra записані в Air Studios — тобто електронний на слух альбом місцями зроблений із живим складом. Це не єдине видання з друкованими деталями: у «The Eraser» 2008 року теж є буклет із текстами, хоча спершу альбом виходив лише в цифрі.

Що шукати на вінілі

Розділіть для себе дві категорії. Пісенні релізи — «The Eraser», «Tomorrow’s Modern Boxes», «Anima»; кіномузика — «Suspiria» і «Confidenza». Плутанина між ними — найчастіша причина, чому платівка після одного прослуховування ставиться на полицю назавжди.

У технічному сенсі його матеріал вимогливий до пресу як мало який інший. Тут багато низьких частот на межі чутності й багато тиші, у якій чути будь-який фоновий шум носія. Кольорові варіанти — білий у «Tomorrow’s Modern Boxes», рожевий у «Suspiria», кремовий у «Confidenza» — виглядають добре, але саме на цій музиці різницю з чорним пресом помітити найлегше.

З чого почати

Якщо ви взагалі не слухали його поза гуртом, беріть «The Eraser»: він найзрозуміліший і при цьому вже повністю сольний. Тим, хто прийшов з боку електроніки й танцювальної музики, підійде «Anima». А тим, кому потрібна музика для роботи або читання, більше дасть «Suspiria» — дві платівки майже без вокалу.

Логічне продовження — IDM / Experimental, де стоять усі його сольні релізи, і Downtempo / Ambient / Electronic, якщо після «Suspiria» захотілося чогось спокійнішого й довшого.