Поставте голку на першу доріжку. Спершу ви чуєте не музику, а вечірку: чоловічі голоси вітаються, хтось сміється, хтось питає «як справи, брате?». Під цей гомін вступає саксофон, м’який і трохи сонний, ніби музикант просто розігрівається. А потім Марвін Гей тихо, майже пошепки, звертається до матері: «Mother, mother, there’s too many of you crying». Так починається альбом, який музиканти всього світу назвали найкращим за всю історію.
Ця платівка не мала з’явитися. Марвін, найсолодший голос Motown, який роками співав про кохання, раптом захотів співати про війну, поліцейські кийки, наркотики й забруднене небо. Власник лейблу був проти, відділ контролю якості був проти, пісню півроку тримали на полиці. Її випустили майже потай, і за тиждень розкупили понад 200 тисяч копій. Ось як це було.
Чому це ікона
У 2020 році Rolling Stone повністю переписав свій список 500 найкращих альбомів усіх часів. Цього разу голосували не лише критики, а й сотні музикантів, продюсерів і людей з індустрії. На першому місці опинилася не «Sgt. Pepper’s» The Beatles, яка тримала вершину майже два десятиліття, а «What’s Going On» . Але це не раптова мода. Ще в 1985-му британський NME назвав її найкращим альбомом усіх часів, у 1997-му те саме зробила газета The Guardian.
У 1998 році платівку внесли до Зали слави «Греммі», а в 2003-му Бібліотека Конгресу США додала її до Національного реєстру звукозаписів, де зберігають записи, важливі для історії країни. Сам Марвін став першим співаком-солістом, у якого три сингли з одного альбому потрапили в десятку Billboard Hot 100. Критик Rolling Stone Вінс Алетті, рецензуючи альбом у 1971-му, зізнався: «Я завжди захоплювався Марвіном Геєм, але не очікував, що він на таке здатен. Здається, я його серйозно недооцінював. Більше такого не буде».
Детройт, 1960-ті. Принц Motown
Марвін Пенц Гей-молодший народився у 1939 році у Вашингтоні, у родині проповідника. Співати він почав у церкві, а в Детройт приїхав на початку 1960-х і підписав контракт із Motown, маленьким лейблом, який засновник Беррі Горді перетворював на справжню фабрику хітів. Спершу Марвін навіть сидів за барабанами на чужих сесіях. Потім з’явилися власні пісні, а з ними й образ: охайний костюм, бездоганна усмішка, оксамитовий голос.
Він одружився з Анною Горді, старшою сестрою власника лейблу, тож Motown став для нього і роботою, і родиною. У 1968-му його «I Heard It Through the Grapevine» сім тижнів трималася на першому місці в США. Зовні все виглядало ідеально. Але сам Марвін пізніше казав, що почувався маріонеткою: «У мене була власна голова, але я нею не користувався».
1967–1970. Тиша після дуету
Найщасливішою сторінкою тих років були дуети з Таммі Террелл. Молода співачка з Філадельфії мала теплий, дзвінкий голос, і разом вони звучали так, ніби давно закохані. «Ain’t No Mountain High Enough», «Ain’t Nothing Like the Real Thing», «You’re All I Need to Get By» — ці пісні досі співають на весіллях.
У жовтні 1967-го на концерті у Вірджинії Таммі стало зле просто на сцені, і вона впала Марвінові на руки. Почалися роки лікування. У березні 1970-го її не стало, їй було 24.
Марвін замкнувся вдома. Він відмовився виступати, не просував свій новий альбом, відпустив бороду і замість костюмів носив спортивні штани. Він навіть усерйоз зібрався в американський футбол: тренувався з гравцями Detroit Lions, бігав щодня кілометри, набрав м’язів і мріяв потрапити до команди. Професійним футболістом він так і не став, але двоє футболістів, Лем Барні і Мел Фарр, стали його близькими друзями. Ми ще почуємо їхні голоси.
Берклі, травень 1969-го. Питання Обі Бенсона
Тим часом за тисячі кілометрів від Детройта сталося те, з чого почнеться альбом. Гурт Four Tops, ще одна зірка Motown, їхав у турі через Каліфорнію. 15 травня 1969 року один із чотирьох голосів квартету, Ренальдо «Обі» Бенсон, побачив з вікна автобуса, як у Берклі поліція жорстоко розганяє молодих протестувальників у Народному парку. Пізніше той день назвуть «Кривавим четвергом».
«Я дивився на це і думав: що відбувається? — згадував Бенсон. — Чому вони відправляють дітей далеко від родин за океан? Чому нападають на власних дітей на вулицях?» Повернувшись до Детройта, він разом із пісняром Motown Елом Клівлендом склав пісню. Але колеги по Four Tops відмовилися її співати: «протестна пісня». «Та ні, — відповідав Бенсон, — це пісня про кохання і розуміння. Я не протестую. Я хочу знати, що відбувається».
Після партії в гольф Бенсон зіграв пісню Марвінові на гітарі. Той спершу вирішив, що вона підійде іншому гурту, The Originals, але Бенсон переконав: це твоя пісня. Марвін дописав мелодію і слова, і Бенсон потім пишався: «Ми зняли з нього мірки для костюма, а він пошив його бездоганно».
Марвін був готовий. Його молодший брат Френкі повернувся з В’єтнаму, і його розповіді та листи не давали Марвінові спокою. Френкі згадував, як вони обидва плакали в батьківському домі у Вашингтоні, а потім Марвін сказав: «Я не художник і не поет. Але я можу зробити це музикою».
Hitsville, 1970–1971. Пісня, яку не хотіли випускати
1 червня 1970 року Марвін прийшов у Hitsville U.S.A., невеликий будинок на бульварі Вест-Гранд, у глибині якого Motown записав більшість своїх хітів 1960-х. Грали The Funk Brothers, студійні музиканти лейблу, чий звук ви чули в сотнях пісень, хоча їхніх імен роками не писали на конвертах. Бас-гітариста Джеймса Джеймерсона, легенду Motown, Марвін особисто знайшов у місцевому блюзовому барі й привів на запис. Партитури для струнних написав аранжувальник Девід Ван Де Пітт, а грали музиканти Детройтського симфонічного оркестру.
Ті самі знамениті перші секунди народилися випадково. Саксофоніст Елі Фонтейн просто грав для розминки, а Марвін почув плейбек і сказав: залишаємо. Коли Фонтейн виправдовувався, що лише бавився, Марвін відповів: «Ну, ти бавишся вишукано. Дякую». Ще одна випадковість подарувала альбому його звук. Марвін попросив звукорежисерів принести два дублі вокалу, щоб вибрати кращий, а ті ненароком запустили обидва разом. Голос розшарувався, заспівав сам із собою, і Марвін зробив це прийомом для всієї платівки. А серед голосів на задньому плані звучать і Мел Фарр та Лем Барні з Detroit Lions: Марвін хотів, щоб друзі були поруч у цій пісні.
Беррі Горді пісні не зрозумів. За однією з версій, він назвав її найгіршим, що чув у житті. Сам Горді це заперечував і казав, що боявся іншого: що джазовий, політичний Марвін втратить слухачів. Більшість відділу контролю якості теж була проти. «Вони звикли до “baby, baby”, а це їм було важко осягнути», — пояснював керівник Гаррі Балк. Марвін оголосив страйк: нічого нового не записуватиму, доки пісню не випустять.
Розв’язали все Балк і директор з продажу Барні Ейлз. 20 січня 1971 року вони відправили сингл у магазини, не питаючи Горді. За перший тиждень пішло понад 200 тисяч копій: це був найшвидший продаж в історії Motown на той час. Пісня стала першою в соул-чарті і другою в Hot 100. Горді сам приїхав до Марвіна додому і сказав: роби альбом, як хочеш, але до кінця березня.
Марвін упорався за десять робочих днів, з 17 до 30 березня. Ритм-секцію записували в Hitsville, струнні, духові і вокал — у сусідній студії Golden World. Пісні перетікали одна в одну без пауз, як одна довга сюїта: оповідь ветерана, що повернувся з війни додому й не впізнає свою країну. Щоб заспокоїти Горді, який боявся, що в такій платівці не знайдеться жодного нового хіта, на початку травня альбом переміксували в Лос-Анджелесі. 21 травня 1971 року «What’s Going On» вийшла. Уперше на альбомі Марвіна було написано «продюсер: Марвін Гей», і вперше Motown назвав на конверті імена The Funk Brothers.
Що залишилося
Альбом піднявся до 6-го місця в Billboard, протримався в чарті понад рік і за дванадцять місяців розійшовся приблизно двома мільйонами копій. До «Let’s Get It On» 1973-го це була найуспішніша платівка в історії Motown. «Mercy Mercy Me» і «Inner City Blues» повторили успіх першого синглу. А 1 травня 1972-го, у день, який у Вашингтоні оголосили Днем Марвіна Гея, він уперше за кілька років знову вийшов на сцену, у Центрі Кеннеді рідного міста.
Головне ж сталося в самому Motown. Марвін довів, що артист лейблу може сам писати, продюсувати і говорити про що хоче, а не чекати пісень від фабрики. Того ж 1971 року творчу свободу виборов і Stevie Wonder, і почалася його золота доба. Слай Стоун, лідер Sly and the Family Stone, через пів року назвав свій альбом «There’s a Riot Goin’ On» у відповідь на Марвінове питання. А Aretha Franklin вже наступного року заспівала «Wholy Holy» на своєму церковному альбомі «Amazing Grace».
Марвіна не стало у 1984-му, і після цього критики почали перечитувати «What’s Going On» заново. Критик Chicago Tribune Ґреґ Кот назвав її першим «мистецьким» альбомом соулу і поставив поруч із «Sgt. Pepper’s» і «Highway 61 Revisited» Bob Dylan. Її питання досі звучать так, ніби їх поставили сьогодні вранці.
Мокрий плащ на задньому дворі
Обкладинку знімав Джим Гендін, фотограф, на рахунку якого понад сорок конвертів Motown. Марвін тоді жив за жорстким графіком, і вмовити його на зйомку було непросто, але коли Гендін нарешті приїхав до нього додому на детройтську вулицю Аутер-Драйв, той, за словами фотографа, «не міг бути більш привітним». Зйомка тривала кілька днів: Марвін за фортепіано, Марвін грає з друзями в баскетбол, Марвін на пробіжці районом.
Кадр для обличчя альбому зняли останнім, на задньому дворі. Почалася мокра снігова крупа: плащ Марвіна потемнів від вологи, на волоссі з’явилися білі краплі. Гендін згадував, що ця негода «дала знімкам усе». «Удача, чи щось сильніше, була з нами того дня», — казав він.
Арт-директор Motown Кертіс Макнейр вибрав знімок саме через цю негоду і серйозний погляд. Але його керівник Том Шлезінгер слайд відхилив: кадр знято знизу, і, мовляв, забагато видно ніздрі. Суперечку розв’язав сам Марвін, який того дня якраз був в офісі лейблу. Він вибрав той самий кадр. На звороті конверта він стоїть похмурий на тому ж подвір’ї, а в розгорті Motown надрукував тексти всіх пісень, імена музикантів і колаж зі старих фото родин Геїв і Горді.
Як слухати: сторона за стороною
Цю платівку краще не розбирати на окремі треки: пісні перетікають одна в одну, а тема першої повертається наприкінці. Слухайте її як розповідь людини, що повернулася з війни й намагається зрозуміти свою країну, свою вулицю і Бога. Ось про що ці пісні.
Сторона A · 19:30 · лист додому
What’s Going On · 4:00 · Марвін Гей, Ел Клівленд, Ренальдо Бенсон
Розмова з родиною: мати плаче, брати гинуть, а батькові Марвін каже, що не треба розпалювати ворожнечу, бо «лише любов може перемогти ненависть». Пікети, кийки, довге волосся, яке комусь не до вподоби. Не гнівний протест, а тихе, вперте питання, яке поставив Обі Бенсон у Берклі.
What’s Happening Brother · 2:57 · Марвін Гей, Джеймс Нікс
Присвята братові Френкі. Ветеран повертається додому і не впізнає світ: роботи немає, ціни виросли, музика інша, всі кудись поспішають. «Що відбувається, брате?» — питає він, і в цьому питанні вся розгубленість цілого покоління солдатів.
Flyin’ High (In the Friendly Sky) · 3:40 · Марвін Гей
Назву взято з реклами авіакомпанії «літайте дружнім небом», але політ тут інший: пісня про залежність від героїну, від імені людини, яка розуміє, що «підсіла», і не може зупинитися. Одна з найсумніших і найчесніших пісень альбому.
Save the Children · 4:06 · Марвін Гей, Ел Клівленд, Ренальдо Бенсон
Марвін одночасно промовляє і співає ті самі слова, два голоси накладаються один на одний. «Хто справді переймається, хто готовий спробувати врятувати світ, приречений загинути?» Благання за дітей, які ростуть у цьому світі.
God Is Love · 1:44 · Марвін Гей, Анна Горді Гей, Елджі Стовер, Джеймс Нікс
Коротка світла молитва посеред тривоги: Бог любить нас і чекає лише одного — щоб ми любили одне одного. Довша версія вийшла на звороті синглу «What’s Going On».
Mercy Mercy Me (The Ecology) · 3:03 · Марвін Гей
Пісня про екологію в 1971-му, коли це слово знали далеко не всі. Кажуть, навіть Горді довелося пояснювати, що воно означає, хоча сам він це заперечував. Куди поділося блакитне небо, ртуть у рибі, радіація під землею. А соло на тенор-саксофоні грає детройтська легенда Вайлд Білл Мур.
Сторона B · 15:51 · молитва і місто
Right On · 7:15 · Марвін Гей, Ерл Деруен
Найдовша пісня, семихвилинний джем із флейтою і латиноамериканськими конгами. Марвін перелічує різних людей і різні способи жити й приходить до простого висновку: справжня любов щоразу перемагає ненависть. Наприкінці він фальцетом кличе туди, «де любов — король».
Wholy Holy · 3:06 · Марвін Гей, Ренальдо Бенсон, Ел Клівленд
Майже госпел: заклик зібратися разом і оголосити любов нашим спасінням. Тиха, повільна, з хором власних голосів Марвіна. Саме цю пісню через рік заспіває Арета Франклін у церкві Лос-Анджелеса.
Inner City Blues (Make Me Wanna Holler) · 5:30 · Марвін Гей, Джеймс Нікс
Фінал повертає з небес на вулицю. Ракети летять на Місяць, а гроші не доходять до тих, у кого нічого немає; податки, ціни, відчай, від якого «хочеться кричати». Темний, мінімалістичний ґрув, бас Боба Беббітта, а наприкінці знову звучить тема «What’s Going On», і коло замикається.
Усі платівки Marvin Gaye, які є в нас, зібрані на сторінці артиста.
Замість післямови
Ми не намагалися розповісти все. Наша задача — закохати вас у цю музику і залишити більше питань, ніж відповідей. Як звучали Марвін і Tammi Terrell, коли були найщасливішим дуетом Motown? Що Марвін записував, поки «What’s Going On» пів року лежала на полиці, і як ці пісні потім стали «Let’s Get It On»? І чому через пів століття музиканти, а не лише критики, знову поставили цю платівку на перше місце?
Сподіваємося, ця історія надихне вас шукати далі. Або забрати частинку того мокрого детройтського березня з собою, на вінілі. І так, будемо чесні: на цьому ми теж заробляємо. Але закохати вас у музику для нас усе одно важливіше.
Команда Just Punk Vinyl