Вінілові платівки Stereo MC’s

Stereo MC’s — лондонський квартет, що починав 1985 року як одна з перших британських хіп-хоп команд, а вже на альбомі «Connected» (1992) вивів цей звук у зовсім інший регістр: фанк, даунтемпо і живий бас замість суто семплерного бітмейкінгу. Неприємна для романтичного образу деталь є прямо в кредитах цього видання: щонайменше чотири треки альбому побудовані на ліцензованих семплах чужих записів — від соул-хіта «Let Me (Let Me Be Your Lover)» до саундтреку до фільму «The Naked Ape», і видавці цих фрагментів прописані під кожним треком окремо. Це не плагіат і не таємниця, а технологія звукозапису початку 90-х, яку тут не приховують.

Як мінявся звук гурту

Ядро Stereo MC’s — вокаліст Роб Берч і продюсер/діджей Нік Геллем («The Head»), які заснували гурт 1985-го в Лондоні; згодом до складу увійшли барабанщик Іен Росситер (сценічне ім’я Owen If) і вокалістка Кет Коффі. За даними MusicBrainz, цей склад лишається практично незмінним ще з середини 80-х — рідкісний випадок стабільності для команди, що пройшла і через ранній хіп-хоп, і через рейвову хвилю початку 90-х. «Connected» — третій студійний альбом, і саме на ньому гурт остаточно відійшов від прямолінійного семплерного хіп-хопу дебюту в бік фанкового звучання з живою ритм-секцією і вокалом Берча, що тягне радше до соулу, ніж до речитативу. Показово, що гроші, які лейбл виділив гурту на переїзд із лондонської квартири, Берч і Геллем вклали не в житло, а у власну студію звукозапису і лейбл Gee Street — так вони отримали контроль над продакшеном, якого не було на ранніх релізах, і саме цей контроль чути на «Connected».

Що шукати на вінілі

Наш наклад — репрес 2019 року на 180-грамовому вінілі, випущений Island Records разом з 4th & Broadway, Gee Street і UMC; пресували платівку на Record Industry в Нідерландах — один із найбільших європейських заводів. Запис зроблено на лондонській Workhouse Studios, інженер — Ел Стоун за участі асистентів Елліота Сінгермана і Ніла Дугласа. На стикері поверх плівки — ваучер на цифрове завантаження альбому, тобто вінілове видання свідомо доповнене диджитал-копією, а не конкурує з нею. Обкладинку і колаж на конверті робила студія Blue Source, макет — Джонатан Кук, ілюстрація-колаж — Девід Літтл, фотографії — Стів Дабл: саме ці імена, а не портрет гурту на глянці, визначають візуальний код «Connected» — нарізка й колаж замість студійного фото. У кредитах під кожним треком окремо розписано видавничі права на використані семпли: трек A1 має власний рядок, треки A2, A3, A5, A6, B2–B5 — інший, A4 — третій, B1 і B6 — ще два. Для платівки це рідкісний рівень деталізації прав, який зазвичай ховають у буклеті CD.

З чого почати

Якщо хочете відразу почути фірмовий сплав хіп-хопу, фанку й даунтемпо-біту — починайте з цього видання «Connected», воно і є найвідомішою точкою входу в каталог гурту, підсилену синглом-однойменником, що став для них транзитним хітом у США й Британії. Якщо цікавить ширший контекст того, куди рухалась британська сцена трип-хопу того періоду — у нас є розділ трип-хоп, де стоять споріднені за настроєм записи. Третій сценарій — для тих, кому важливо зрозуміти електронний ґрунт, з якого виріс цей звук загалом: це не наш напрямок, а ширша жанрова класифікація Discogs, і подивитися на неї можна в розділі електроніка. Різниця між сценаріями проста: перший — про сам альбом, другий — про сусідство по настрою, третій — про генеалогію звуку.