Вінілові платівки Portishead

Portishead — це три людини з Бристоля і три студійні альбоми за понад тридцять років. Джефф Барроу відповідає за біти й продакшн, Едріан Атлі — за гітару, Бет Ґіббонс — за голос, який неможливо сплутати ні з ким. Гурт назвали на честь містечка неподалік, у якому Барроу виріс, і за всю кар’єру вони не випустили жодного зайвого релізу — це рідкісний випадок повної відсутності поспіху.

Як змінювався звук

Dummy (1994) заклав звук, який потім тиражували всі: повільний біт, гітара з тремоло, шум платівки поверх усього і вокал, записаний так, ніби людина співає крізь стіну. Portishead (1997) темніший і незручніший, з більшою кількістю дисонансу. Third (2008), який довелося чекати одинадцять років, не має до трип-хопу майже жодного стосунку: там електронні пульсації, краутрокові ритми й повна відмова від фірмової формули. Багато хто вважає його найкращим саме через цю відмову.

На нашій полиці гурт лежить у напрямку Trip Hop, і для перших двох альбомів це точно. Для Third мітка вже умовна, і бази даних тут теж розходяться.

Наше видання Dummy — тираж 2000 року на Go! Beat, 180 грам, і в кредитах Discogs записано, що продюсуванням займалися виключно самі Portishead разом з Едріаном Атлі, без стороннього продюсера — для дебюту 1994 року це рідкість. Запис пройшов у Бристолі: основна частина — на State Of Art і Coach House Studios, зведення — там же, з додатковим зведенням на Moles Studio в Баті, інженер Дейв Макдональд. Лак під цей тираж різали в Universal M&L у Німеччині, і в раннауті стоїть код D33 828 522-1 S1 320 — за ним пресинг легко відрізнити від пізніших перевидань. У друкованому треклисті є курйоз: ім’я Джонні Рея, чий вокал засемплували в «Biscuit», надруковане з помилкою — «Jhonnie Ray» замість «Johnnie Ray», і ця одруківка перейшла в увесь наклад. Сам вініл лежить у глянцевій кольоровій підкладці з треклистом, а внутрішній конверт — тонкий папір без вирізу для пальця, простіший, ніж на пізніших виданнях Go! Beat.

Що шукати на вінілі

Найцікавіше про Dummy знають небагато: тріскіт і шум, які чути на альбомі, — не результат семплування старих платівок. Барроу записував власний матеріал на ацетат, тобто нарізав свіжу платівку, а потім семплував її назад, разом із усіма дефектами. Тобто вініл тут не носій, а інструмент, і на платівці ця історія замикається сама на себе.

Dummy у каталозі трапляється у двох виданнях — на 180 грамах і в розкладній обкладинці. Portishead і Third виходять подвійниками: обидва довші й з великим динамічним розмахом, який на одній платівці довелося б підтискати.

Roseland NYC Live — концертний запис 1997 року з симфонічним оркестром, перевиданий до двадцятип’ятиріччя на червоному вінілі. Це не студійний альбом, і як перше знайомство він працює погано, хоча оркестрові версії справді іншого масштабу.

З чого почати

Dummy — очевидний і правильний вхід, у нас це найзапитуваніша їхня платівка. Third потрібен тим, хто вже знає перші два альбоми й готовий до того, що звучати буде зовсім інакше. А Roseland NYC Live має сенс третьою покупкою — там ті самі пісні, розкладені на оркестр, і різниця вражає більше, ніж очікуєш.

Далі: Trip Hop — жанр, у якому вони стали еталоном, і Post-Punk, куди веде звучання Third.