Вінілові платівки Leftfield

Leftfield зібрали в Лондоні 1989 року: Ніл Барнс і Пол Дейлі, двоє продюсерів, які прийшли до хаусу з боку дабу й реггі. Це й стало їхнім прийомом — британська танцювальна сцена початку дев’яностих грала швидко і прямо, а Leftfield опускали бас нижче і додавали до нього ехо, яке чуєш радше в ямайській студії, ніж на рейві. Дует протримався до 2002-го; у 2010-му Барнс повернув назву, але вже сам — Дейлі від участі відмовився. Обидві платівки, що є в нас, — з того періоду, коли Leftfield були удвох.

Як змінювався звук

«Leftism» 1995 року — це ще пряме продовження клубної роботи дуету, але зібране як альбом, а не як набір синглів. Тут працює принцип, за який Leftfield і згадують: хаусова структура тримає темп, а простір навколо неї заповнює даб — довгі ревербераційні хвости, порожнечі між ударами, бас, який продовжує звучати вже після того, як барабан замовк. Записували в лондонській студії Rollover, і в тегах MusicBrainz альбом досі тягне за собою і progressive house, і dub, і trip hop одночасно — рідкісний випадок, коли класифікатори не можуть домовитися не через плутанину, а тому що всі три праві.

«Rhythm And Stealth» 1999-го звучить помітно жорсткіше. Даб нікуди не подівся, але поверх нього з’явився метал індустріального ґатунку: «Afrika Shox» дует зробив з Афрікою Бамбаатою, а «Dusted» — з британським репером Roots Manuva. Вокаліст Cheshire Cat, який був поруч із гуртом майже все десятиліття, тут теж на місці. Це вже не платівка для розігріву танцполу, а щось ближче до саундтреку — і в наступні роки Leftfield справді багато писали для кіно.

Що шукати на вінілі

Обидва наші видання — європейські перевидання 2023 року на Hard Hands під ліцензією Sony, і в них є спільна технічна риса, яку варто знати. Лаки для обох різав Баррі Ґрінт в Alchemy Mastering, а тиснули їх на Pallas — німецькому заводі, який серед колекціонерів має репутацію одного з найакуратніших у Європі. На «Rhythm And Stealth» Ґрінт лишив у ранауті своє звичне «BAZZA»: якщо тримаєте платівку в руках і бачите цей напис між доріжками й етикеткою — це не заводський брак і не чужа матриця, а підпис різьбяра.

За джерелом звуку видання відрізняються. «Leftism» іде з ремастерингу Метта Колтона 2017 року, зробленого в тій самій Alchemy, тоді як оригінальний майстер 1995-го робив Пол Соломонс у Porky’s. І ще одна деталь, через яку це видання цінують: «Open Up» тут у довшій версії — тій, що виходила на потрійному вінілі 1995-го, а не в скороченому синглівному монтажі. «Rhythm And Stealth» лишили на майстері Соломонса, без нового ремастерингу. Комплектація теж різна: у «Leftism» розкладна обкладинка і білі паперові конверти з поліетиленовою підкладкою, у «Rhythm And Stealth» — друковані внутрішні конверти без гейтфолда. У картці другої платівки лейбл вказано тільки як Hard Hands, хоча на самому релізі поряд стоїть і каталожний номер Sony.

З чого почати

Якщо ви приходите до Leftfield із танцювальної електроніки — беріть «Leftism»: він побудований звичніше, з чіткими треками і вокальними гостями, і в ньому легше почути, звідки виріс цілий пласт британської сцени. Розділ Downtempo/Ambient/Electronic зібраний саме навколо такого матеріалу.

Якщо ж вас цікавить, як електроніка йде в бік важкого і кінематографічного, — тоді «Rhythm And Stealth». Це складніша платівка, вона менше пропонує себе слухачеві, але тримає увагу довше. Речі схожого настрою шукайте в IDM/Experimental.

А якщо збираєте систематично, має сенс узяти обидві: між ними чотири роки, один різьбяр, один завод і два різні майстери — і різницю чути з першої ж сторони.