Вінілові платівки Black Sabbath

У нотатках Discogs до перевидання «Paranoid» 2015 року прямо написано: «This is no PIAS variant» — тобто існує окремий, візуально схожий тираж від іншого дистриб’ютора PIAS, і покупцеві варто розуміти, який саме перед ним. У каталозі JPV чотирнадцять видань гурту, і серед них є навіть п’ятиплатівковий бокс-сет — «Sabotage Super Deluxe».

Як змінювалося звучання

«Paranoid» 1970 року записаний у Regent Sound Studios і Island Studios в Лондоні, продюсером значиться Rodger Bain — той самий продюсер, що працював над оригінальним записом, і цей кредит зберігається навіть на перевиданні 2015-го. Права на логотип лейблу Vertigo, під яким альбом виходив спочатку, використані «за люб’язним дозволом Universal Music Group», хоча саме перевидання випускає вже BMG через Sanctuary Records — оригінальний лейбл і сучасний правовласник це різні структури. Права на «Heaven And Hell» тим часом належать компанії Gimcastle Ltd., яка ліцензує запис через Sanctuary Records уже під парасолькою BMG — ще одна власна юридична структура для окремого періоду каталогу. До «13» 2013 року, першого студійного альбому за понад тридцять років у класичному складі, продюсером стає вже Rick Rubin — геть інша епоха й геть інший підхід до звучання, хоча вокаліст лишився той самий — Ozzy Osbourne, а лак для вінілу різав Chris Bellman. «Heaven And Hell» 1980 року — запис уже з іншим вокалістом, Ronnie James Dio, — у нашому перевиданні йде з бонусною платівкою рідкісних записів і концертних версій, де сторона три (частково) і вся сторона чотири записані наживо на Hartford Civic Center у Хартфорді, США, 10 серпня 1980 року — конкретна задокументована дата концерту, а не розмита позначка «bonus live tracks». Продюсував і був звукоінженером оригіналу Martin Birch, записано у Criteria Recording Studios і Studios Ferber.

«Sabotage» 1975 року записаний одразу у двох студіях з однаковою назвою Morgan Studios — одна в Лондоні, інша в Брюсселі. У хоровій партії бере участь The English Chamber Choir, а аранжування для неї зробив Wil Malone; інженер Dave Harris у кредитах Discogs жартома підписаний як «Tape Op [and Saboteur]» — обіграно саму назву альбому. На нашому перевиданні 2022 року (мастеринг Sterling Sound, лак різаний у Finyl Tweek, друк на польському Takt Direct) трек B5 узагалі не позначений — ні на етикетці сторони B, ні на конверті, Discogs окремо фіксує цю прогалину.

Що шукати на вінілі

«Paranoid» іде в розкладній обкладинці, 180-грамовий, друкується на Optimal Media, а лак для нього різав Jörg Peters. На «13» ситуація складніша: за нотатками Discogs, ранні копії комплектувалися карткою для завантаження, а пізніші — уже ні. До того ж на цьому релізі одночасно фігурують два різні каталожні номери: B0018539-01 JK02 — на корінці й задній стороні конверта, а просто B0018539-01 — на етикетках і внутрішньому конверті. Хайп-стикер на «13» прямо називає дві пісні як головні — «God Is Dead» і «End Of The Beginning». На «Heaven And Hell» хайп-стикер натомість анонсує бонусну платівку з рідкостями та живими версіями і називає три пісні з неї — «Die Young», «Heaven and Hell» і «Neon Knights» — а мастерингом цього перевидання займався Andy Pearce, лак різав Barry Grint у студії Alchemy Mastering, а сам реліз друкували на GZ Media.

З чого почати

Для класичного альбому, що фактично визначив жанр важкого металу, — «Paranoid» 1970 року. Для возз’єднання класичного складу через понад тридцять років із продюсуванням Rick Rubin — «13» 2013-го. Для колекціонерського видання з розширеним матеріалом — «Sabotage Super Deluxe», бокс-сет на п’яти платівках. Напрямок хеві-металу в нашому каталозі ширший за один гурт: хеві-метал і суміжний хард-рок, звідки Black Sabbath багато в чому і виріс ще наприкінці шістдесятих.