Noise ⁰

Уявіть, що з музики забрали все: мелодію, ритм, акорди, приспів і навіть ідею, що звук має кудись вести. Те, що залишиться, і є нойз. На початку 80-х кілька людей у Лондоні, під Ньюкаслом, у Токіо й Осаці дійшли до цієї межі майже одночасно, нічого не знаючи одне про одного. І саме за цією межею вони побачили найцікавіше. Їхні записи досі лякають сусідів і змушують спитати, де закінчується музика.

Звук, який вимиває голову

Найдивніше в нойзі те, що найгучніша музика у світі багатьом слухачам дає відчуття тиші. Коли на тебе падає суцільна стіна шуму, думкам нема за що зачепитися: тривога, внутрішній діалог і список справ просто тонуть у ній. Залишаються тиск у грудях і дивна ясність. Тому нойз не вмикають фоном. Його ставлять, коли в голові забагато, коли місто, робота й новини вже шумлять усередині і цей шум хочеться перекричати ще гучнішим, але своїм.

Друге, про що нойз, — це свобода. Тут немає фальшивих нот, бо немає нот узагалі, і ніхто не ділить людей на тих, хто вміє грати, і тих, хто не вміє. Хтось чує в ньому лють і відразу до світу, де все гладко запаковано, а хтось екстаз, як під водоспадом. Праві обидва: цей стиль не підказує, що відчувати, він прибирає все, що заважає відчувати.

Сарай під Ньюкаслом і неонове Токіо

Британія початку 80-х — це закриття заводів за Тетчер, безробіття і північ країни, де індустріальна епоха доживала свій вік серед іржі. У садовому сараї в сільській місцевості біля Ньюкасла брати Річард і Філіп Рупенуси 1982 року під назвою The New Blockaders записали Changez les Blockeurs. Звичних інструментів там немає: стільці, метал і підлогу шкрябають, тягають і б’ють. До платівки додавався маніфест, який закликав блокувати все: антимузика, антимистецтво, антикниги. А в Лондоні Вільям Беннетт із 1980-го вів проєкт Whitehouse, де були верескливі синтезатори, крик і теми, від яких відверталися навіть панки. Свій підхід він назвав power electronics, і з часом ця назва стала окремим жанром.

Японія тим часом переживала економічний бум: неон, гори техніки, рай для споживача. Токієць Масамі Акіта взяв ім’я Merzbow на честь Merzbau, архітектурного колажу дадаїста Курта Швіттерса, зібраного зі сміття, і перетворював електроніку на ревучу масу. В Осаці гурт Hijokaidan перетворював концерти на погроми, а Ямантака Ай зі своїм Hanatarash якось в’їхав у клуб на бульдозері, проламавши стіну. Сцени з’єднували касети, які розсилали поштою між континентами, тож це був андеграунд без інтернету, зате з маркою на конверті.

Коли індастріал пішов танцювати

Підґрунтя склалося задовго до 80-х. Італійський футурист Луїджі Руссоло 1913 року написав маніфест «Мистецтво шумів» і сконструював шумові машини intonarumori. Дадаїсти розбирали мистецтво на уламки, а Лу Рід у 1975-му шокував фанатів Metal Machine Music, понад годиною чистого фідбеку. Throbbing Gristle зі своїм лейблом Industrial Records показали, що шум може бути мовою. Та на початку 80-х індастріал знайшов ритм і потягнувся до танцполу. Нойз виник як відповідь тих, кому цей шлях здався компромісом. Ні слави, ні радіо, ні грошей тут не передбачалося: мізерні тиражі, анонімність і повна байдужість до того, чи сподобається це хоч комусь. У цій відмові й був увесь зміст.

Фідбек, крик і металевий стілець

Звучання нойзу випливає з відмови від правил. Головний інструмент — фідбек: мікрофон підносять до підсилювача, і звук починає пожирати сам себе. До нього додаються ланцюжки педалей ефектів, зламані синтезатори, контактні мікрофони на шматках металу. Merzbow нашаровує все це так щільно, що вереск, гуркіт і шипіння зливаються в одну пульсуючу масу. Whitehouse, навпаки, лишають порожнечу, і в ній чути лише пронизливий писк синтезатора та голос Беннетта, що зривається на крик. Masonna, проєкт Масо Ямадзакі з Осаки, стискає все до коротких вибухів крику в перевантажений мікрофон. Продакшн тут — свідомий перегруз, а не шліфування.

Від шуму до нойз-року

Нойз розширив саме поняття музики, і рок це почув. Sonic Youth, Swans і Big Black принесли фідбек і атональність у гітарні пісні, і так з’явився noise rock. Стів Альбіні, лідер Big Black, а згодом звукорежисер In Utero Nirvana, продюсував альбом Whitehouse 1990 року, а Терстон Мур із Sonic Youth записувався з The New Blockaders. Ямантака Ай заснував Boredoms. Сам нойз теж розгалузився: з’явилися harsh noise, нерухома «стіна» harsh noise wall і американська хвиля 2000-х на кшталт Wolf Eyes і Prurient.

З чого почати слухати

Почніть із Changez les Blockeurs гурту The New Blockaders. Це точка нуль: скрип і брязкіт, які відмовляються бути музикою і все одно гіпнотизують. Далі Thank Your Lucky Stars Whitehouse, де британська жорсткість зустрілася з чуттям Альбіні: коротко, страшно і на диво чітко. Коли вуха звикнуть, вмикайте Pulse Demon Merzbow, лавину, в якій поступово починаєш розрізняти течії й ритми. Насамкінець Inner Mind Mystique Masonna: після цих вибухів тиша в кімнаті звучить зовсім інакше. Слухайте гучно, але бережіть вуха.