New Jack Swing ⁵

Гарлем, 1987 рік. З одного вікна гримить хіп-хоп, з іншого лунає мамина платівка Luther Vandross, і здається, що між ними прірва цілого покоління. Двадцятирічний Teddy Riley, хлопець із гарлемського кварталу соціального житла St. Nicholas Houses, вирішив, що обирати не треба. Він зшив ці два світи в одну пісню. Так з'явився New Jack Swing: музика, де про кохання співають під біт, від якого хочеться не зітхати в кріслі, а йти танцювати.

До нього R&B і реп звучали на різних радіостанціях і жили в різних головах. Після нього молода чорна Америка отримала свій саундтрек: досить вуличний, щоб не соромитися, і досить мелодійний, щоб його співали всі.

Кохання з розправленими плечима

New Jack Swing — це суботній вечір, коли ти вже вдягнувся і стоїш перед дзеркалом. У ньому немає протесту і немає вулиці з її жорсткими історіями, хоча саме з цієї вулиці він вийшов. Його тема — флірт, впевненість, бажання сподобатися і право бути собою. Коли Bobby Brown співає «My Prerogative», він не виправдовується перед пліткарями, а просто відмахується від них, і в цьому жесті впізнає себе кожен, кого колись судили за спиною.

Ця музика не благає про любов, як старі балади, а запрошує до неї, як на танець. Навіть ніжність тут має пружну ходу: Boyz II Men можуть розтопити серце гармоніями, але під ними все одно б'є чіткий хіп-хоп-ритм. Її ставлять, коли хочеться легкості без порожнечі: зібратися з друзями, ввімкнути музику в машині, відчути, що попереду вечір і все ще може статися. У ній радість людей, які виросли в нелегкі часи й вирішили, що мають право на свято.

Від гарлемських кварталів до обкладинки Village Voice

Нью-Йорк кінця 1980-х мав два обличчя. З одного боку, хіп-хоп уже став головною мовою молоді, а з іншого — Гарлем накрила кокаїнова епідемія, і банди ділили квартали. Журналіст Barry Michael Cooper, уродженець Гарлему, писав для впливового нью-йоркського тижневика Village Voice, і саме там 18 жовтня 1987 року вийшла його стаття про Riley. Вона розповідала, як місцеві гангстери, трохи старші за підлітка-вундеркінда, захищали його від вулиці й наказували не кидати музику. Заголовок дав стилю ім'я.

Зі свінгом як танцювальним джазом New Jack Swing нічого спільного не має, але назва тут не випадкова. «New jack» на тодішньому сленгу означало новачка, а «swing» Cooper обрав як місток між підпільними барами епохи Фіцджеральда і нелегальними притонами часів Riley: в обох випадках гарна музика грала поруч із небезпекою. А дорогу заздалегідь проклали інші. У Міннеаполісі продюсери Jimmy Jam і Terry Lewis зробили для Janet Jackson альбом Control (1986), де соул уже звучав як машина. У глибині ж цієї музики жив Philly Soul, філадельфійський соул 1970-х з оксамитовими голосами й ідеальними гармоніями.

Коли радіо розділяло, а танцпол об'єднував

Доросле R&B середини 80-х було гладким, дорогим і трохи сонним, такою музикою для келиха вина при свічках. Реп тим часом здавався індустрії чимось грубим і тимчасовим. Молодь опинилася посередині: вона любила, коли співають, але чула світ у ритмі драм-машин. New Jack Swing дав їй обидві речі одразу й без вибачень. Riley спершу спродюсував «I Want Her» для Keith Sweat (1987), потім зібрав власний гурт Guy з вокалістом Aaron Hall, який виріс на госпелі. Це було ставлення людей, які не просили в старої школи дозволу: ми звідси, ми молоді, і ми звучатимемо в чартах так, як звучить наш квартал.

Біт, що підстрибує, і голос, що ковзає

Секрет звучання — у кульгавій, свінгованій пульсації. Удари драм-машини ніби трохи запізнюються й підстрибують, а малий барабан б'є сухо й гучно, як ляпас. Знизу йде синтезаторний бас, згори — короткі різкі акорди клавішних, семпли старого фанку, вигуки й оплески. Над цим усім пливе вокал, гладкий, церковно вишколений, часто в кілька голосів, ніби спадок філадельфійських гармоній переселився в бетонний двір. Контраст жорсткого й солодкого і є суттю стилю. Гурт Wreckx-N-Effect, де читав реп молодший брат Teddy, Markell Riley, назвав свій хіт 1989 року просто «New Jack Swing», і пісня стала гімном цього звуку.

Від Bobby Brown до Michael Jackson і далі

Хвиля пішла швидко. Bobby Brown, який покинув бостонський бой-бенд New Edition, з альбомом Don't Be Cruel (1988) став головним поганим хлопцем R&B. Троє його колишніх колег утворили Bell Biv DeVoe і випустили «Poison». Продюсерський дует L.A. Reid і Babyface переніс новий біт до Whitney Houston на альбомі I'm Your Baby Tonight (1990), а в Окленді зібрали En Vogue, жіночий вокальний квартет із класичними гармоніями й сучасним ритмом. Справжнім визнанням став 1991 рік, коли Michael Jackson після розставання з Quincy Jones запросив Riley на альбом Dangerous, і так з'явилася «Remember the Time». Далі Riley створив Blackstreet і помітив у Вірджинії юного Pharrell Williams. З цього злиття виросло Contemporary R&B кінця 90-х, а через десятиліття Bruno Mars у «Finesse» зробив відверте й любовне посвячення тій епосі.

З чого почати слухати

Почни з першоджерела: дебютний Guy (1988) — це лабораторія Riley, де народжувалися всі прийоми. Потім постав Don't Be Cruel від Bobby Brown, щоб почути, як цей звук став поп-подією і отримав обличчя зірки. Для тих, хто вважає, що душа стилю саме в голосах, є Cooleyhighharmony від Boyz II Men (1991). Це філадельфійські хлопці, і в їхньому «Motownphilly» Philly Soul буквально зустрічається з новим бітом.

А на завершення — Dangerous Michael Jackson: момент, коли гарлемський новачок увійшов у студію найбільшої поп-зірки світу. Слухай ці платівки по черзі, і почуєш, як вулична винахідливість поступово стає мовою всієї поп-музики.