Hi-NRG & Eurodisco ⁴

Влітку 1977 року в мюнхенській студії Musicland записали пісню, в якій не грав жоден живий музикант, крім співачки. Під голос Donna Summer, легкий, ніби вона пливе над усім, підклали пульсацію синтезатора Moog, і та йшла рівно, як серцебиття. Девід Боуї потім розповідав, що Брайан Іно прибіг до нього з цією платівкою і сказав, що вона змінить клубну музику на п'ятнадцять років уперед. Іно помилився хіба що з терміном: «I Feel Love» досі звучить так, ніби її записали наступного тижня. Із цього зерна виросли євродиско і хай-енерджі, найшвидша, найблискучіша і найчесніша щодо власних бажань танцювальна музика 80-х.

Танцювати так, ніби завтра не настане

Тексти хай-енерджі прості до наївності: любов, бажання, ніч, підйом. За цією простотою стоїть цілком доросла правда: в тебе є одне життя і одна ніч, і її треба прожити на повну. Цю музику творили і слухали люди, яким удень доводилося ховатися, переважно геї у великих містах. На танцполі їм не треба було нікого вдавати. Тому хай-енерджі такий відвертий: «So Many Men, So Little Time» у Miquel Brown звучить як жарт, але насправді це гімн свободи, сказаний уголос.

Потім прийшов СНІД, і ця радість набула іншого відтінку. Патрік Каулі, синтезаторний чарівник із Сан-Франциско, помер у листопаді 1982-го у віці 32 років, у рік свого найбільшого успіху. Тож у найкращих треках стилю, поряд з ейфорією, чути впертість: танцювати, поки ти живий. Цю музику ставлять, коли хочеться вирватися з власної голови. І саме тому в ній досі впізнають себе всі, кому колись було тісно.

Від Мюнхена до Сан-Франциско і лондонського Heaven

Євродиско народилося в Європі 70-х, де диско сприймали не як вуличний фанк, а як конструкцію. Джорджо Мородер, італієць із Південного Тиролю, який осів у Мюнхені, разом з англійським поетом-пісенником Pete Bellotte будували пісні як машини: чіткий біт, повтор, наростання. Француз Cerrone, барабанщик, що став продюсером, у «Supernature» 1977 року перетворив диско на моторошну науково-фантастичну казку. Шведи ABBA тим часом показали, що танцювальний ритм може нести справжню меланхолію. Навіть Елтон Джон 1979-го полетів до Мюнхена і записав з Bellotte цілком дискотечний альбом «Victim of Love».

Того ж року в Чикаго відбулася «Disco Demolition Night»: на бейсбольному стадіоні публічно підірвали гору диско-платівок. Американський мейнстрім від диско відвернувся, але гей-клуби нікуди не зникли. У Сан-Франциско Каулі разом із Sylvester, темношкірим співаком із госпел-голосом, який ніколи не приховував, хто він є, розганяли диско до нової швидкості. У Лондоні діджей Ієн Левайн, колишня зірка сцени northern soul, грав цю музику в клубі Heaven, а потім сам почав її продюсувати. Його «High Energy» у виконанні Evelyn Thomas 1984 року дала стилю ім'я.

Ні гітар, ні пози, ні сорому

Хай-енерджі виник як відповідь усім, хто казав, що справжня музика мусить бути «важкою» і «чесною» в рок-сенсі. Його творці свідомо обирали глянець, театральність, штучність, бо для них це і було щирістю. Вони не прагнули поваги критиків: їм потрібен був заповнений танцпол о третій ночі. Тому продюсер тут важить не менше за співака, а сингл на дванадцятидюймовій платівці важливіший за альбом. І саме тому цю музику так довго не сприймали всерйоз, хоча вона випередила свій час.

Звук, що біжить уперед

Основа стилю — секвенсор і драм-машина, які не втомлюються і не збиваються. Темп вищий, ніж у класичного диско, хай-хет стрекоче, а бас не гуде знизу, а підстрибує октавами, штовхаючи пісню вперед. Над цим холодним мотором розливаються блискучі синтезаторні акорди і великий, майже оперний голос, часто жіночий. Саме в цьому контрасті краса жанру: машина тримає ритм, людина в ньому розривається від почуттів. У британському виконанні від Stock Aitken Waterman (продюсерського тріо, що згодом штампувало хіти для Kylie Minogue) цей звук став ще яскравішим, і «You Spin Me Round» гурту Dead or Alive вийшов першим британським номером один у їхній кар'єрі.

Усе, що танцює після нього

Чиказькі діджеї в середині 80-х крутили імпортне євродиско й хай-енерджі поряд зі старим диско, і з цієї суміші народився house: та сама машина, тільки ще голіша. Синті-поп і поп загалом перейняли його мову: Pet Shop Boys, Bronski Beat, ранні Take That, які починали з клубних виступів і записали з Левайном свою версію «Could It Be Magic». У Німеччині 80-х жанр перетворився на солодке євродиско Modern Talking, яке звучало з кожного магнітофона і в радянських квартирах. Madonna побудувала «Hung Up» на семплі ABBA, а Daft Punk записали трек «Giorgio by Moroder», і там сам Мородер розповідає свою історію. Від нього ж тягнуться French house і nu disco.

З чого почати слухати

Почніть із Donna Summer, «I Remember Yesterday» (1977): альбом закінчується «I Feel Love», і після неї легко зрозуміти, звідки все пішло. Далі Sylvester, «Step II» (1978), де «You Make Me Feel (Mighty Real)» звучить як госпел, перенесений на танцпол, із синтезаторами Каулі. Цей запис доводить, що в цій музиці є і тіло, і душа.

«Supernature» (1977) Cerrone покаже темнішу, кінематографічну грань європейського диско, а «Youthquake» (1985) Dead or Alive — уже зрілий британський хай-енерджі на повній швидкості. А якщо захочеться м'якшого переходу, поставте «Voulez-Vous» ABBA: це те саме диско, тільки зі скандинавським сумом між рядків.