East Coast Hip-Hop ¹⁹

Середина 1990-х, Нью-Йорк. Хлопці, які ще вчора стояли на розі в Брукліні чи Квінзі, на обкладинках вже сидять у шовкових сорочках, тримають келихи шампанського й говорять мовою фільмів про мафію. Хіп-хоп Східного узбережжя цієї хвилі звучить як мрія про розкішне життя, розказана тими, хто знає ціну кожного долара. Під його біти найлегше уявити лімузин, який їде повз квартал, де ти виріс.

Це музика великого стрибка: з бідних кварталів одразу на вершину. І водночас музика про те, як страшно туди стрибати. Гладенькі семпли соулу й диско тут грають поруч із текстами, у яких за кожним тостом стоїть параноя.

Шампанське з присмаком страху: про що ця музика

У центрі цього стилю амбіція. Він про те, як вирватися з місця, де тобі нічого не обіцяли, і взяти все самому. The Notorious B.I.G. (Крістофер Воллес із Бед-Стая в Брукліні) у пісні «Juicy» розповідає історію хлопця, який мріяв про реп і нарешті отримав своє. Її досі ставлять, коли хочеться відчути, що виграв. Тут успіх не вважають гріхом. Для тих, хто виріс без нічого, це помста.

Але в цьому святі завжди є друга половина. Той самий Biggie записав «Suicidal Thoughts» і «Mo Money Mo Problems»: що більше грошей, то більше ворогів, заздрісників і безсонних ночей. Jay-Z на дебютному альбомі звучить як дилер, який дуже хоче легального життя і не вірить, що воно настане. Тому цю музику впізнають усі, хто колись гнався за чимось великим і питав себе, чи варте воно того. Її ставлять ввечері, коли їдеш містом і думаєш про власні плани. І про те, чим за них доведеться платити.

Нью-Йорк між крек-епідемією і костюмом від кутюр

На початку 90-х Нью-Йорк, батьківщина хіп-хопу, раптом відчув, що втрачає корону. Країною звучав каліфорнійський G-funk: The Chronic, альбом продюсера Dr. Dre, зробив Лос-Анджелес центром репу. А саме місто ще оговтувалося після крек-епідемії 80-х, яка спустошила бідні квартали. У відповідь Нью-Йорк спершу видав жорсткий андеграунд: Wu-Tang Clan зі Стейтен-Айленда, Nas і Mobb Deep із Квінзбриджа, найбільшого соціального житлового комплексу в Америці. Це були сирі, похмурі записи, вірні вуличній правді.

Потім настав поворот. Шон «Puffy» Комбс, колишній менеджер-стажер лейблу Uptown, заснував власний Bad Boy Records. Він зрозумів, що історії з нетрів можна подати так само шикарно, як голлівудське кіно. У 1995 році Raekwon із Wu-Tang випустив Only Built 4 Cuban Linx… і задав моду на «мафіозний реп»: репери брали собі імена гангстерів і говорили про кримінал як про бізнес. Biggie називав себе Frank White, на честь героя фільму King of New York. Nas став Nas Escobar. Jay-Z разом із Деймоном Дешем заснував Roc-A-Fella Records і з першого альбому поводився як власник, а не найманий артист.

Не просто вижити, а володіти

Попередня хвиля, Golden Age Hip-Hop, цінувала свідомість, майстерність і повагу вулиці. Нове покоління відповіло: повага це добре, але ми хочемо власні компанії, машини й частку з кожного продажу. Тут не відмовлялися від індустрії, як панки, а хотіли нею керувати. Звідси й ворожнеча з Заходом. Конфлікт між Bad Boy і лос-анджелеським Death Row, лейблом Шуга Найта, роздмухала преса, і він закінчився трагедією. Тупака Шакура вбили у вересні 1996 року, Biggie в березні 1997-го в Лос-Анджелесі. Hypnotize, його найсвіткіший трек, очолив американський чарт уже після смерті репера, і в цьому вся суть стилю: вечірка, над якою висить тінь.

Фортепіано, струнні й бас із дискотеки

Звучання виросло з цієї жаги розкоші. Продюсери Bad Boy, команда The Hitmen, брали впізнавані хіти соулу, фанку й диско і робили з них глянцеву основу. «Hypnotize» стоїть на семплі «Rise» трубача Герба Алперта, «Big Poppa» на ніжній «Between the Sheets» гурту The Isley Brothers, «Mo Money Mo Problems» на диско-гімні Даяни Росс «I'm Coming Out». Puffy не боявся навіть року: у «Come With Me» він узяв «Kashmir» Led Zeppelin. Барабани важкі, але чисті. Мелодія фортепіано чи скрипок звучить так, ніби ти вже в пентхаусі. Голос зверху розслаблений, тягучий, упевнений. Biggie читав спокійно, майже ліниво, а влучав кожним складом.

Від блиску 90-х до нічних балад нового століття

Цей стиль показав, що репер може бути магнатом. Jay-Z пройшов шлях від Marcy Projects до власної імперії. На його Roc-A-Fella молодий продюсер Kanye West розвинув соулові семпли до впізнаваного «chipmunk soul» з прискореними голосами. На початку 2000-х 50 Cent під крилом Dr. Dre і Eminem повернув жанру вуличну жорсткість у глянцевій обгортці, а DMX тоді ж вніс у нього рик і молитву. Далі нитка тягнеться до Alternative R&B: нічна меланхолія розкоші, самотність посеред вечірки і соулова фактура живуть у музиці нових співаків. А канадці BADBADNOTGOOD, джазовий гурт, вихований на цих бітах, записали цілий альбом Sour Soul з Ghostface Killah із Wu-Tang.

З чого почати слухати

Почніть із Ready to Die Biggie: там і бідність, і мрія, і «Juicy», яка вже стала класикою. Потім поставте Life After Death, подвійний альбом, що вийшов за кілька тижнів після його загибелі. На ньому «Hypnotize» і весь блиск епохи Bad Boy. Reasonable Doubt Jay-Z з 1996 року звучить як кримінальна драма, де кожен трек це сцена з життя хастлера.

Щоб почути, як змінювався Nas, після сирого Illmatic увімкніть It Was Written: тут він уже Nas Escobar, а в «If I Ruled the World» співає Лорин Гілл. А Get Rich or Die Tryin' 50 Cent покаже, куди ця історія прийшла в новому тисячолітті: та сама амбіція, лише жорсткіша.