Вінілові платівки 50 Cent

Кертіс Джексон, він же 50 Cent, народився 6 липня 1975 року в нью-йоркському Квінсі, і його вінілова біографія влаштована зовсім не так, як у рок-гуртів того ж калібру. Оригінальних пресів початку двохтисячних в обігу майже немає: тоді лейбли друкували наклад на компакт-дисках, а платівку робили символічним тиражем для діджеїв. Практично все, що є в продажу сьогодні, — перевидання останніх пʼятнадцяти років із цифрових мастерів. Це не привід відмовлятися від покупки, але знати про це чесніше до неї, ніж після.

Як змінювався звук

Ранній 50 Cent — це щільний, навмисно важкий східний хіп-хоп, зібраний навколо продюсерської роботи Dr. Dre та Eminem. «Get Rich Or Die Tryin’» 2003 року звучить так, ніби бас у ньому важливіший за все інше: низи заповнюють майже весь простір, а голос стоїть сухо і близько, без реверберації, якою тоді зловживали.

«The Massacre» 2005-го тягне в інший бік. Там більше приспівів, розрахованих на радіо, більше мелодики, і мастеринг зроблений ще голоснішим — це пік епохи, коли гучність вважалася доказом якості. Диск досі викликає суперечки: комусь він здається переслуханим і плоским, комусь — найдовершенішим у каталозі.

«Animal Ambition» 2014 року — уже інша людина і інша ситуація. Альбом вийшов поза великим лейблом, на власному G-Unit, і звучить помітно просторіше: між інструментами зʼявилося повітря, якого не було в 2003-му. Для вінілу це, за іронією, найзручніший матеріал у всьому каталозі.

Що шукати на вінілі

Майже все, що у нас є, — подвійники. «Get Rich Or Die Tryin’» триває понад годину, і на одну платівку його фізично не покласти без втрати низів, тому дві платівки тут не маркетинг, а необхідність. Це ж стосується «The Massacre» і збірки «Best Of», зібраної лейблом уже заднім числом.

Тип видання в описі варто читати уважно. «Перевидання» у випадку 50 Cent означає не реставрацію, а просто новий тираж: аналогових стрічок ніхто не піднімав, джерелом залишається той самий цифровий мастер, що й на диску. Зате 180 грамів і рівний прес дають те, чого не давали діджейські копії нульових, — платівку, яка не жолобиться і не гуляє при відтворенні.

Окремо про збірки. «Best Of» — не авторський реліз, а компіляція каталогу, зроблена без участі самого артиста. Як перше знайомство вона працює, як частина колекції — ні: половина драматургії альбомів у ній зникає.

З чого почати

Якщо ви приходите за конкретними треками, які знаєте напамʼять, беріть «Get Rich Or Die Tryin’» — це той випадок, коли дебют і головний альбом збіглися. Якщо цікавить, як хіп-хоп нульових звучав у своїй найбільш студійній, найбільш зробленій формі, слухайте «The Massacre». А якщо хочеться почути 50 Cent без ваги великого лейбла на плечах — «Animal Ambition» дасть саме це.

Поруч у каталозі варто дивитися два напрямки. У розділі Classic Rap/Hip-Hop зібрана та сама школа, з якої він виріс, — Нью-Йорк, жорсткий біт, мінімум прикрас. А Alternative Rap показує, куди жанр пішов далі, коли перестав триматися за формулу.