Alternative R&B ³

Зима 2004-го. Музична індустрія вже третій рік рахує збитки від піратства, а з кожного клубу й кожної машини з опущеними вікнами звучить одне й те саме: свистячий синтезаторний риф, хриплий вигук Lil Jon і гладкий голос Usher поверх ударних, що б'ють, як молоток по ковадлу. «Yeah!» протримався на вершині американського чарту дванадцять тижнів поспіль. Альбом Confessions за перший тиждень розійшовся тиражем 1,1 мільйона, хоча тоді здавалося, що диски вже ніхто не купує.

Саме тоді R&B остаточно перестав бути музикою для свічок і повільних танців. Він вийшов на танцпол. У хіп-хопу він узяв удар, у клубної електроніки бас, а в комп'ютера новий, трохи нелюдський голос. Musicmap називає цю хвилю Alternative R&B, або Urban Breaks: це друге народження R&B, яке звучить як ніч у великому місті.

Про ніч, тіло і зізнання під біт

У серці цього стилю живе парадокс. Зовні це музика вечірки: впевненість, бажання, гра поглядів, ще один келих. Але прислухайтеся до слів, і там з'являться зради, ревнощі, розриви й самотність посеред натовпу. Usher назвав свій головний альбом Confessions, тобто «Зізнання». Поруч із клубним «Yeah!» там є «Burn» про те, як болісно відпускати людину, і «Confessions Part II» про сором через власну невірність. Танцювати й страждати водночас: у цьому чесність жанру.

Слухачеві він каже просту річ: твоє тіло, твої бажання і твої помилки не привід ховатися. Його ставлять, коли збираються на вихід перед дзеркалом, коли їдуть нічним містом і хочуть почуватися сміливішими, ніж є насправді. Його ставлять і тоді, коли все розвалилося, а жити далі доводиться під гучний бас. Rihanna в «Umbrella» співає про вірність у негоду, Beyoncé в «Crazy in Love» про закоханість, від якої паморочиться в голові. Тут немає соулової проповіді й блюзового смирення. Тут людина хоче, щоб її бачили, і вміє виглядати сильною, навіть коли їй погано.

Атланта, Вірджинія-Біч і клуби початку двохтисячних

У середині 2000-х центр американського хіп-хопу зміщувався на південь. В Атланті продюсер Lil Jon, чий хриплий крик став фірмовим знаком, розкручував crunk: гучну, брудну клубну музику з грубими драм-машинами й скандуванням. Ідея схрестити crunk із R&B спершу виглядала дивно, але після «Yeah!» про неї говорили всі. Того ж року атлантська дебютантка Ciara повторила формулу в «Goodies».

Дорогу до цього проклав Timbaland, продюсер із Вірджинія-Біч. Наприкінці 90-х разом з Aaliyah і Missy Elliott він зробив R&B і хіп-хоп дивнішими: ламані ритми, пауза на місці удару, дитяче гуління як частина біта. Стиль виріс із двох джерел. East Coast хіп-хоп дав йому жорсткий біт і реперську самоповагу, contemporary R&B дав мелодію і гладкий вокал.

Втома від пелюсток троянд

R&B 90-х був музикою ніжності й балад: великі голоси, довгі мелізми, спальня при свічках. На початку нового століття ця формула почала звучати як реклама парфумів. Нове покоління хотіло енергії, і R&B подорослішав там, де вирувало життя, тобто в клубах. Співаки перестали цуратися репу й запрошували реперів на куплет: Jay-Z з'явився в «Crazy in Love» та «Umbrella», Ludacris у «Yeah!». Межа між співом і читкою стерлася, а продюсер став такою самою зіркою, як виконавець. До слави тут ставилися відверто амбітно: без андеграундної скромності, з бажанням зробити найгучнішу пісню року.

Синтбас, клепи і голос, пропущений крізь машину

Ця музика будується знизу. В основі товстий синтезаторний бас, який відчуваєш грудьми, і драм-машина з сухими клепами та хай-хетами. Над ними короткий гачок, повторений стільки разів, що його вже не викинеш із голови. У «Yeah!» це синт-сирена, у «Crazy in Love» мідна петля, яку продюсер Rich Harrison узяв із пісні гурту The Chi-Lites 1970 року. Приспів тут головна подія: простий і скандований, щоб його підхопив увесь танцпол. Голос дедалі частіше проходить через Auto-Tune, програму, яку створили, щоб непомітно виправляти фальш. Співак T-Pain перетворив її металевий тембр на свій справжній голос. Звук виходить блискучим, щільним і трохи холодним, як неонова вивіска під дощем.

Від клубного R&B до електропопу і сумних голосів у навушниках

Ця хвиля стерла межі між R&B, хіп-хопом і попом. У 2006 році Justin Timberlake разом із Timbaland перетворився з хлопця з бойз-бенду на автора «SexyBack», а Nelly Furtado з тим самим продюсером перейшла від фолк-попу до клубу. Звідси прямий шлях до electropop: синти стали яскравішими, ритми наблизилися до європейського хаусу, і «Disturbia» Rihanna вже повністю жила в новому світі. Інша гілка повела в смуток. У 2008-му Kanye West записав 808s & Heartbreak, де автотюн звучить як самотність, і звідти виросли The Weeknd і Drake. Post Malone зробив мелодійний автотюн своєю мовою, колишній ютубер Joji перетворив ці прийоми на тиху меланхолію, а Sabrina Carpenter грає з гладким поп-R&B блиском так, ніби 2000-ті й не закінчувалися.

З чого почати слухати

Почніть з Usher і Confessions (2004). Тут поруч клубний вибух «Yeah!» і нічні зізнання «Burn», тож за один вечір ви почуєте обидві половини душі стилю. Далі ставте Dangerously in Love (2003) Beyoncé: на цьому дебюті «Crazy in Love» показав, що R&B-співачка може звучати як цілий духовий оркестр на вечірці.

Щоб почути, що тут важили продюсери, поставте FutureSex/LoveSounds (2006) Justin Timberlake: Timbaland і Danja зробили з цього альбому лабораторію ламаних ритмів і скрипучих синтів. Завершіть на Good Girl Gone Bad (2007) Rihanna, де «Umbrella» відчиняє двері від R&B до електропопу. Слухайте гучно, бо ця музика писалася для того, щоб наповнювати кімнату басом.