Crust Punk & D-Beat ²

Англія, 1978 рік. Sex Pistols уже розпалися, The Clash підписали контракт із гігантом CBS, а шпильки й рвані футболки продають у звичайних бутиках. Панк, який обіцяв зруйнувати шоу-бізнес, сам став товаром. І тоді з будинку-комуни в Ессексі виходить гурт, одягнений у все чорне. На своїх конвертах він друкує ціну, дорожче за яку платити не можна, а в одній із пісень прямо заявляє, що панк помер.

Краст-панк і ді-біт виросли не з бажання грати швидше. Вони почалися з простої думки: бунт, який нічого не змінює у твоєму житті, — це просто мода. Тут панк уперше почав жити так, як співав.

Музика, яка не дає відвести очі

Ця музика не допомагає забутися, вона змушує дивитися. Про війну, ядерну бомбу, бійні, поліцію, церкву, державу, яка рахує людей як витратний матеріал. Тексти Discharge схожі на телеграми з фронту: кілька слів, повторених, доки вони не застрягнуть у голові. Crass писали довгі гнівні маніфести, а художниця Gee Vaucher оформлювала їх у чорно-білі колажі, від яких ставало не по собі.

Та під цим гнівом ховається турбота. Краст каже слухачеві: ти не божеволієш, світ справді такий, і ти маєш право сказати «ні». Його ставлять, коли від новин хочеться кричати, а нікому. Ще він дає відчуття спільноти: сквот, концерт на користь страйкарів, саморобний фензин. Тут ти не фанат, який дивиться на сцену знизу, а учасник спільної справи.

Тетчерівська Британія, тінь бомби і будинок в Ессексі

Кінець 1970-х у Британії — це безробіття, страйки й «зима невдоволення», після якої до влади прийшла Маргарет Тетчер. Холодна війна знову загострилася, країна готувалася приймати американські крилаті ракети, і люди всерйоз боялися ядерного удару. Для підлітка з провінції майбутнє виглядало як черга по допомогу з безробіття, а потім попіл.

Crass народилися в Dial House — старому будинку під Еппінгом, який поет і барабанщик Penny Rimbaud ще в 1960-х перетворив на відкриту комуну. Вокаліст Steve Ignorant прийшов туди, надихнувшись концертами The Clash. Тим часом у промисловому Сток-он-Тренті, місті фабрик і шахт, з’явився гурт Discharge. Згодом рух розійшовся провінційними містечками: Flux of Pink Indians із Гертфордширу, Subhumans із Вілтширу, де поруч стояли військові бази.

«Панк помер»: усе робити самим

Найбільше їх обурювала фальш: гурти, які співали про анархію, але грали за правилами великих лейблів. Тож Crass заснували власний лейбл Crass Records і видавали там інших: Poison Girls, Flux of Pink Indians, Zounds і навіть ісландців KUKL, де співала молода Björk. Концерти були благодійними, ціни мінімальними. Дебютний альбом Crass почався з тиші, бо робітники пресувального заводу відмовилися друкувати першу пісню через нібито богохульство. Тож гурт поставив на її місце дві хвилини мовчання й назвав їх The Sound of Free Speech. Flux of Pink Indians відкрили свій лейбл Spiderleg. В Америці схожим шляхом пішли Dead Kennedys: їхній вокаліст Jello Biafra заснував лейбл Alternative Tentacles і згодом підписав на нього британських крастерів Amebix.

Звучання як телеграма з фронту

Звук тут — наслідок ставлення: красивість означала б компроміс. Crass звучали різко й сиро, з магнітофонними колажами та сердитим кокні Steve Ignorant. Discharge пішли ще далі. Їхній барабанщик Terry «Tezz» Roberts вибудував галопний ритм, у якому бочка й малий барабан б’ють навперемін і тиснуть уперед без упину. Цей ритм так і назвали — D-beat, від Discharge. Над ним — суцільна стіна перевантаженої гітари й вигукнуті гасла, а пісні рідко тривають довше двох хвилин. У середині 1980-х Amebix із Девону додали важкість Motörhead і похмурість Killing Joke. Звук став брудним, басовитим, повільнішим, і з цього з’явився краст.

Від шведських сквотів до грайндкору

Саме слово «crust» з’явилося 1986 року на демо Ripper Crust гурту Hellbastard із Ньюкасла. Ритм Discharge тим часом розлетівся світом: у Швеції Anti Cimex і Mob 47 зробили з нього цілу сцену, а японці Disclose і шведи Disfear навіть назви вибирали з тим самим «Dis-», ніби вступали до фан-клубу. Бірмінгемські Napalm Death починали як анархо-панки, а потім розігнали цю лють до грайндкору. Американський хардкор теж учився в британців, а Metallica згодом записала кавери на Discharge. Вплив кільця сягнув навіть тих, хто ніколи не ночував у сквоті.

З чого почати слухати

Почніть із The Feeding of the 5000 (1978) Crass — там і Do They Owe Us a Living, і та сама хвилина свободи слова, що стала тишею. Далі — Hear Nothing See Nothing Say Nothing (1982) Discharge: якщо хочете зрозуміти, що таке ді-біт, досить першої хвилини.

The Day the Country Died (1983) Subhumans показує, що ця музика буває мелодійною й навіть дотепною, не втрачаючи злості. А Arise! (1985) Amebix — це момент, коли панк став важким, темним і майже містичним. Звідси починається краст.