Bassline & UK Funky ⁰

Цей стиль народився не в студії і не на радіо, а в одному клубі. Niche на Sidney Street у Шеффілді був нічним клубом у старому складському приміщенні. Люди з усієї Англії їхали туди трасою M1, щоб танцювати всі вихідні. У місцевих музичних крамницях просили не якийсь жанр, а «треки з Niche». Кілька років назва клубу була назвою цієї музики, поки вона не отримала власну — bassline.

Тим часом у Лондоні на колишніх піратських радіохвилях ріс його двоюрідний брат, UK funky. Бас там м’якший, барабани гарячіші, а вокал грайливий. Разом ці стилі відповіли на питання, яке грайм і дабстеп залишили без відповіді: а де ж тут радість?

Розбите серце, під яке неможливо стояти на місці

Bassline — це музика вихідних, на які чекаєш цілий тиждень. Його ставлять не щоб подумати про життя, а щоб на кілька годин про нього забути: після зміни, після сварки, після розставання. Найвідоміша пісня стилю, «Heartbroken», саме про розставання. Співачка Jodie Aysha написала її в чотирнадцять років, коли її старша сестра розійшлася з хлопцем. Слова там прості до болю, але бас під ними гуде так, що сумувати стоячи не вийде. У цьому головна правда стилю: смуток і радість тут не заважають одне одному, їх проживають тілом, на танцполі, серед своїх.

UK funky каже те саме, тільки по-лондонськи. Його коріння — у карибських і африканських родинах столиці, у соці, калипсо й афробіті, які грали вдома на кухні. Це музика флірту і спільного танцю, де не треба вдавати з себе крутого. Грайм розповідав про вулицю й виживання, а funky — про суботній вечір, нове вбрання і погляд через увесь зал. Обидва стилі повернули клубам відчуття, яке британська сцена тоді втратила: танцпол належить усім, зокрема дівчатам, яких похмурий грайм і дабстеп звідти витіснили.

Шеффілд після сталі, Лондон після грайму

На межі тисячоліть Шеффілд, колись сталева столиця Англії, жив спогадами про свої заводи. Niche відкрив у 90-х місцевий бізнесмен Steve Baxendale. Спочатку це був простий нічний хаус-клуб. Його діджеї, Shaun «Banger» Scott, Jamie Duggan та інші, ставили рідкісні бі-сайди спід-гаражу — лондонського гаражу кінця 90-х із важким, перекрученим басом. До них додавали власні переробки відомих треків. Із цієї суміші виріс окремий звук. Навколо з’являлися місцеві лейбли, як-от шеффілдський Reflective Records. А 2004 року DJ Q із сусіднього Гаддерсфілда отримав постійне шоу на BBC Radio 1Xtra, національній станції чорної музики, і вперше почав крутити bassline на всю країну.

Лондонський funky з’явився трохи пізніше, у другій половині 2000-х. Його розкручували діджеї Marcus Nasty і Supa D та Rinse FM — колишня піратська станція, на якій виросли грайм і дабстеп. Грайм-вечірки тоді душила столична поліція своєю формою 696: промоутери мусили звітувати про музику й аудиторію кожного заходу. Дабстеп тим часом ставав дедалі важчим і темнішим. Funky запропонував легший і танцювальніший шлях.

Проти похмурості, всупереч поліції

Обидва стилі виникли як реакція на клубну музику, що стала надто суворою і надто чоловічою. Bassline повернув у гараж мелодію і попсову солодкість, а funky — гарячий ритм і спів. Ставлення до індустрії в них було спільне: музику робили для свого залу, а не для лейблів. Треки місяцями жили на записаних удома дисках і в діджейських сетах, перш ніж їх хтось видавав. За цю незалежність довелося заплатити. У листопаді 2005 року Niche штурмували близько трьохсот поліцейських. Операція називалася «Operation Repatriation», тобто «Репатріація», і вже сама ця назва видає расове упередження. Власникам клубу так і не висунули звинувачень, але клуб закрили, і стиль надовго отримав тавро небезпечного.

Бас, що гнеться, і бонги, що підстрибують

В основі bassline — швидкий прямий біт спід-гаражу. Головний герой над ним — суцільна гумова басова лінія, яка гнеться, квакає і ні на мить не замовкає. Вище звучать органні акорди з синтезатора Korg M1, яскраві синтетичні струнні та жіночий R&B-вокал. Продюсери казали, що коли прибрати з цих треків бочку, лишиться щось середнє між граймом і дабстепом. UK funky тримається на хаусовому каркасі, але розхитує його. Бочка не завжди б’є там, де її чекаєш, перкусія прийшла із соки й африканських барабанів, а в «Bongo Jam» від Crazy Cousinz бонги стають головним інструментом. Бас тут тепліший, а між ударами більше простору, щоб танцюрист устиг зробити рух. Під ці треки вигадували цілі танці, і вони розходилися YouTube.

Короткий вибух і довге відлуння

Пік обох стилів припав на 2007–2009 роки. «Heartbroken» вісімнадцятирічного продюсера T2 з Лідса три тижні стояв на другому місці британського чарту. Вище була тільки «Bleeding Love» Leona Lewis, переможниці шоу X Factor. Ремікс Crazy Cousinz на «Do You Mind» лондонської співачки Kyla став гімном лондонського літа. Та вже 2009 року funky оголосили мертвим, а bassline після закриття Niche роками ледве знаходив, де грати. Зате відлуння виявилося довгим. Katy B разом із Ms Dynamite потрапила в чарти з функі-треком «Lights On». Продюсери темнішого крила funky, як-от Lil Silva і Roska, перекинули місток до нової британської бас-музики. Future garage і future bass узяли від обох стилів чуттєвий вокал і гнучкий бас. А 2016 року Drake використав семпл «Do You Mind» у «One Dance», і лондонський funky почула вся планета. Bassline теж повернувся: нове покоління продюсерів грає його від Ньюкасла до Брайтона.

З чого почати слухати

Почніть із 12-дюймової платівки «Heartbroken» T2 і Jodie Aysha, яку видав лейбл All Around The World. Там є розширена версія і ремікси Wideboys, тож за одну сторону зрозуміло, як північний гараж звучить у клубі, а не по радіо. Далі вирушайте до Лондона. «Do You Mind» Kyla в реміксі Crazy Cousinz, проєкту продюсера Flukes, — найкоротший шлях до розуміння funky. Цілу епоху вміщує збірка «This Is UK Funky House Vol. 1», яку Crazy Cousinz склали 2009 року: тут «Bongo Jam», «Funky Anthem», Donae’o і Hard House Banton. І наостанок — альбом «Party Hard» того ж року від Donae’o, співака й продюсера, який перетворив funky на справжню вечірку. Поставте заголовний трек і спробуйте всидіти.