Поставте голку і не поспішайте робити гучніше. Спершу майже тиша, а з неї проступає серцебиття. Потім цокання, дзенькіт монет, чийсь нервовий сміх, жіночий голос, що злітає в крик, і все це росте, росте, поки не обривається в м’який, повільний акорд гітари. Так починається «Breathe» , і ви вже всередині.
Це альбом про те, що зводить людей з розуму: гроші, час, війну, страх смерті. Його місяцями грали на концертах, перш ніж записати, і він тримався в американському чарті довше, ніж деякі його слухачі живуть на світі. А останні слова на ньому сказав не музикант, а швейцар студії. Ось як це було.
Чому це ікона
«Мені здається, кожен наш альбом був кроком до Dark Side of the Moon», — казав клавішник Рік Райт. Rolling Stone називає платівку однією з найкраще спродюсованих рок-платівок усіх часів: роздуми Роджера Вотерса про божевілля буденного життя звучать тут із мелодійною точністю і кінематографічним блиском. А «Money» , пише журнал, мабуть, єдиний рок-хіт, що потрапив до двадцятки чарту в розмірі 7/4. У списку 500 найкращих альбомів усіх часів Rolling Stone альбом стоїть на 55-му місці.
Альбом провів в американському чарті 996 тижнів, понад 19 років, і продався тиражем понад 45 мільйонів копій. RIAA визнала його 15 разів платиновим, у 1999-му його внесли до Зали слави «Греммі», британський The Observer поставив «Dark Side» серед 50 альбомів, що змінили музику, а слухачі радіо Planet Rock назвали його найкращим альбомом усіх часів.
Після «Meddle». Альбом про все, що зводить з розуму
Pink Floyd на той момент — четверо англійців. Роджер Вотерс грав на басу і писав тексти. Девід Гілмор, гітарист, прийшов у гурт на місце Сіда Барретта, першого лідера, який пішов у 1968-му. Річард Райт сидів за клавішними. Нік Мейсон грав на барабанах. Наприкінці 1971-го вони зібралися в його домі в Північному Лондоні.
Вотерс запропонував ідею: альбом про речі, які, за його словами, «роблять людей божевільними». Тиск гастрольного життя, гроші, час. І тінь Сіда, друга, якого вони втратили як музиканта. Гілмор потім казав Rolling Stone: раніше вони писали надто туманно, а цього разу слова мали бути ясними і конкретними.
Вотерс записував демо в садовому сараї біля свого дому в Іслінгтоні. Дещо знайшлося в шухляді. Мелодію, з якої виросла «Us and Them» , Райт написав ще в 1969-му для фільму Мікеланджело Антоніоні «Забриски-Пойнт». Італійський режисер її відкинув. Вотерс потім, пародіюючи акцент, переказував його вердикт: красиво, але надто сумно, нагадує церкву.
Альбом, який спершу зіграли, а потім записали
Уперше в своїй історії Pink Floyd повезли на гастролі цілий альбом, і то такий, якого ще не існувало. 20 січня 1972 року в залі Dome у Брайтоні вони вперше зіграли нову сюїту від початку до кінця. Дебют вийшов хитким, підводила техніка. Але дев’ять тонн нової апаратури їздили за гуртом у трьох вантажівках, і від концерту до концерту сюїта ставала кращою.
17 лютого в лондонському театрі Rainbow її показали пресі. The Times написала, що від неї наверталися сльози. Melody Maker була стриманішою: від звукових ефектів рецензент не був певен, чи він не в пташиній клітці лондонського зоопарку.
«Темний бік Місяця» тут не про астрономію, а натяк на божевілля, по-англійськи lunacy. Назву ледь не втратили: гурт Medicine Head уже мав платівку з такою самою, і сюїта якийсь час звалася «Eclipse» . Платівка Medicine Head провалилася, і назву тихенько повернули.
Шістдесят днів на Еббі-Роуд
Записували в студії EMI на Еббі-Роуд у Лондоні, уривками між гастролями, з 31 травня 1972-го до 9 лютого 1973-го, разом близько шістдесяти днів.
Звукоінженером гурту дали штатного працівника студії Алана Парсонса. Йому було 23. Він уже встиг попрацювати на останніх записах The Beatles.
Уявіть, з чого складався цей звук. Годинники на початку «Time» Парсонс записав раніше, просто як тест, в антикварній крамниці, кожен годинник окремо. Ритм «Money» Вотерс склеїв із дзенькоту монет, які кидав у миску в гончарній майстерні своєї дружини, шелесту паперу і касового апарата. Вийшов дивний розмір на сім долей. А в «On the Run» чути кроки: це асистент Пітер Джеймс бігав по луна-камері студії.
Голоси з-за дверей
В останній тиждень Вотерс написав запитання на картках і став кликати до мікрофона в затемненій Студії 3 всіх, хто траплявся поруч: роуді, менеджерів, працівників студії. Спершу прості: ваш улюблений колір? Далі важчі: коли ви востаннє були агресивним? чи боїтеся ви смерті?
Роуді Роджер Меніфолд на прізвисько «Капелюх» розповідає про сутичку з водієм і пояснює, що таким вистачає «короткого різкого шоку». Сміх, що лунає на початку альбому і в «Brain Damage» , належить дорожньому менеджеру Пітеру Воттсу. Записали навіть Пола і Лінду Маккартні, але їхні відповіді визнали надто старанно-смішними.
А найкраще сказав Джеррі О’Дрисколл, ірландець, швейцар студії. На запитання про смерть він спокійно відповів, що не боїться: будь-коли, однаково ж колись іти. А на запитання про темний бік Місяця сказав, що насправді темного боку немає, бо він увесь темний. Продовження фрази гурт не взяв: перша половина була надто доброю.
Лишалася одна пісня без голосу: повільна фортепіанна тема Райта. Гурту хотілося, щоб над нею хтось просто «голосив». Парсонс згадав двадцятип’ятирічну співачку Клер Торрі, з якою вже працював. У неділю, 21 січня 1973 року, вона прийшла в студію.
Що треба співати, не знав ніхто. Торрі почала зі слів, і її зупинили: слів не треба. Тоді, розповідала вона, лишалося одне — звучати як інструмент. Після двох дублів вона зупинила третій на пів дорозі: здалося, що повторюється. Музикантам, як їй здалося, було нудно, і вона пішла з думкою, що цей запис ніхто не почує. Заплатили їй звичайну недільну ставку, 30 фунтів.
Насправді гурт був вражений, просто нікому не спало на думку їй про це сказати. Про те, що її голос є на альбомі, Торрі дізналася в музичній крамниці, коли побачила своє ім’я на конверті. З 2005 року на всіх виданнях її вказують співавторкою музики разом із Райтом.
Коли все було готове, Вотерс забрав плівку додому і поставив дружині. Наприкінці вона розплакалася. «Я подумав: схоже, це в когось влучило», — згадував він.
Призма, картонні музиканти і 996 тижнів
Обкладинку робила студія Hipgnosis. Райт попросив щось просте і сміливе, елегантне, як коробка шоколадних цукерок. Дизайнери принесли сім варіантів. «Не було жодних суперечок, — казав Вотерс. — Ми всі показали на призму: оце воно».
27 лютого 1973 року журналістів запросили на презентацію в лондонський Планетарій. Мікс для квадрофонічного звуку ще не був готовий, тож гурт, крім Райта, на неї демонстративно не прийшов. Гостей зустріли четверо картонних музикантів у натуральний зріст, а платівку крутили через погані колонки.
В Америці альбом вийшов 1 березня, у Британії 16-го. 28 квітня він став першим у чарті Billboard. На вершині протримався лише тиждень, зате в самому чарті залишився на 736 тижнів, до 1988 року. Потім повертався знову і знову: станом на січень 2026-го набралося 996 тижнів. Продано понад 45 мільйонів копій.
Частину грошей гурт, великі шанувальники Монті Пайтона, вклав у фільм «Монті Пайтон і Священний Грааль». Парсонс отримав першу номінацію на «Греммі» і згодом заснував власний Alan Parsons Project. Rolling Stone ставить платівку на 55-те місце серед 500 найкращих альбомів усіх часів, найвище з усіх альбомів Pink Floyd. Бібліотека Конгресу США внесла її до Національного реєстру записів.
Річарда Райта, автора найніжніших мелодій альбому, не стало у 2008 році.
Шість кольорів замість семи
Призму Сторм Торгерсон зі студії Hipgnosis знайшов у фізиці: у підручнику 1963 року був знімок призми, що розкладає біле світло на спектр. Ще одним орієнтиром стала ілюстрація Алекса Стайнвайса для Нью-Йоркської філармонії 1942 року. Намалював фінальну картинку Джордж Гарді, художник, що працював із Hipgnosis. Призма поєднала три речі: сценічне світло гурту, теми текстів і прохання Райта про просте й сміливе.
Придивіться до веселки: у ній шість кольорів, а не сім, бо немає індиго. На прохання Вотерса спектр продовжується на розвороті й перетворюється на лінію серцебиття, що звучить на платівці. На звороті друга призма знову збирає кольори в білий промінь: Торгерсон придумав її, щоб у музичних магазинах конверти можна було цікаво викладати поруч. Усередині лежали два постери й дві наліпки з пірамідами, а на одному постері — інфрачервоне фото пірамід Гізи від Торгерсона й Обрі Павелла.
На 30-річчя, 2003 року, призму відтворили як вітраж: прозоре скло зі свинцевими перетинками, «те саме, але інакше». 2007 року VH1 назвав її четвертою найкращою обкладинкою всіх часів. А на прозорому вінілі до 50-річчя, 2024 року, картинку надрукували прямо на платівці, на стороні без доріжок.
Як слухати: сторона за стороною
Кожна сторона тут — одна безперервна музика. Альбом починається і закінчується серцебиттям, а між ними ціле людське життя. Ось про що ці пісні.
Сторона A · 18:51 · вдих, біг, годинник
Speak to Me · 1:30 · звукова мозаїка Ніка Мейсона
Увертюра без слів. Серцебиття, сміх Пітера Воттса, уривки голосів і шматочки того, що прозвучить далі, зокрема крик Клер Торрі. Мейсон зібрав її сам, рідкісний випадок, коли автором значиться лише він.
Breathe (In the Air) · 2:43 · співає Девід Гілмор
Пісня-порада: дихай, не бійся відчувати, проживи своє життя, а не чуже. А поруч уже щоденна метушня, яка ходить під руку з божевіллям. Акорд у приспіві Райт, за власним зізнанням, узяв у Майлза Девіса з «Kind of Blue».
On the Run · 3:30 · інструментал Гілмора і Вотерса
Тривога дороги. Голос з аеропорту оголошує рейс, кроки біжать з колонки в колонку, щось наздоганяє, а наприкінці вибух. Райт розповідав, що перельоти часто будили в ньому страх смерті. Усе, крім ефектів, зіграно наживо на синтезаторі EMS Synthi.
Time · 6:53 · співають Гілмор і Райт
Дзвонять усі годинники відразу. Пісня про те, як одного дня розумієш, що ніхто не дав сигналу на старт, а життя вже йде. Вотерс казав, що сам дійшов цього висновку в 28–29 років. Наприкінці коротко повертається «Breathe»: втеча в самотність і тишу.
The Great Gig in the Sky · 4:15 · музика Річарда Райта, голос Клер Торрі
Метафора смерті без жодного слова. На початку швейцар Джеррі О’Дрисколл каже, що не боїться помирати. Далі голос Торрі, який то плаче, то кричить, то затихає.
Сторона B · 23:20 · гроші, війна, божевілля
Money · 6:30 · співає Гілмор, пише Вотерс
Глузлива сатира на жадібність і жагу до речей. Вотерс зізнавався, що тоді й сам до болю хотів «Бентлі». Саксофонне соло грає Дік Перрі, старий приятель Гілмора. Сингл дійшов до 13-го місця в США.
Us and Them · 7:51 · співає Гілмор, гармонії Райта
Найдовша пісня альбому. За словами Вотерса, перший куплет про війну, де люди на передовій не можуть просто поговорити, бо хтось вирішив за них. Другий про упередження. Третій про те, як ми проходимо повз бездомного.
Any Colour You Like · 3:24 · інструментал Гілмора, Райта і Мейсона
Синтезатори і гітара перегукуються, ніби розмовляють. Назва про ілюзію вибору. Вотерс згадував лондонських торговців посудом з кузова вантажівки: «будь-якого кольору, який вам до вподоби», хоча всі були сині.
Brain Damage · 3:50 · співає Роджер Вотерс
«Божевільний на траві» — це про газони з табличками «не ходити». За словами Вотерса, справжнє божевілля якраз не пускати людей на таку гарну траву. Один рядок про гурт, що починає грати іншу мелодію, — тихий привіт Сіду Барретту.
Eclipse · 1:45 · співає Вотерс
Фінал, що наростає, як хвиля: довгий перелік усього, з чого складається людське життя, і висновок, що все під сонцем у гармонії. Але сонце затуляє місяць. Вотерс пояснював: усе добре в житті поруч, але щось темне в нас заважає його взяти, і він сам відчуває те саме. Потім серцебиття згасає, і звучить фраза швейцара про Місяць.
Усі платівки Pink Floyd, які є в нас, зібрані на сторінці гурту.
Замість післямови
Якщо після останнього серцебиття вам захочеться слухати далі, ось три питання. Як звучить «Wish You Were Here», альбом, який гурту довелося писати одразу після такого успіху? З чого все почалося: як звучав «Meddle» 1971 року, який Гілмор і Вотерс називали поворотним моментом на шляху до «Dark Side»? І що станеться з цими самими піснями, якщо через п’ятдесят років Вотерс перезапише їх сам, без гітарних соло, у «The Dark Side of the Moon Redux»?
Ми віримо, що музика на вінілі — це спосіб забрати частинку тієї історії з собою: темряву Студії 3, дзенькіт монет у гончарній мисці, голос, який сама співачка вважала невдалим. І так, будемо чесні: на цьому ми теж заробляємо. Але закохати вас у музику для нас усе одно важливіше.
Команда Just Punk Vinyl