Вінілові платівки Ólafur Arnalds

Ісландець Оулавюр Арнальдс починав барабанщиком у метал-гурті й досі говорить, що прийшов до фортепіано з протилежного боку. Це чути: його п’єси побудовані не на класичній фразі, а на повторі й поступовому нарощуванні — логіка радше пост-року, ніж камерної музики. Формально його ставлять на полицю сучасної класики, фактично він працює десь між струнним квартетом, синтезатором і студійною обробкою.

Для покупця тут є одна річ, яку варто врахувати. Записи Арнальдса тихі й побудовані на деталях — призвуках педалі, диханні смичка, шумі приміщення. Ці деталі виживають або гинуть залежно від того, скільки місця дали матеріалу на платівці, і в нашому наборі є приклади обох підходів.

Як змінювалося звучання

«Eulogy For Evolution» 2007 року — дебют, записаний за мізерні гроші, зокрема в ісландській церкві Рейнівадлакірк’я. Реверберація там справжня, не студійна, і саме вона тримає весь запис. У нас ця платівка представлена перевиданням 2017 року з новим майстерингом, який робили Нільс Фрам і Loop-o — ті самі люди, з якими Арнальдс працює десятиліттями.

«And They Have Escaped The Weight Of Darkness» 2010-го — найтихіший і найповільніший його альбом; наше видання 2012 року йде в розкладній обкладинці. За співвідношенням власників і охочих на Discogs воно найдефіцитніше з чотирьох.

«Island Songs» 2016 року — проєкт, у якому Арнальдс сім тижнів поспіль записував по одній композиції в семи різних місцях Ісландії, щоразу з іншими музикантами. Це не збірка, а сім окремих сесій.

«Re:member» 2018-го — найтехнологічніша його робота. В основі — система з двох напівавтоматичних піаніно, які реагують на те, що він грає на третьому; додано струнний квартет, записаний у лондонській AIR Lyndhurst і рейк’явікській Гарпі. Дванадцять треків, сорок сім хвилин загалом.

Що шукати на вінілі

Два з чотирьох видань тиснуто на Optimal Media. «Re:member» різали Кітаро Бее і Зіно Мікорей — берлінський інженер, який спеціалізується саме на тихому акустичному матеріалі. Але сорок сім хвилин на одному диску означають близько двадцяти трьох хвилин на сторону, і для запису з таким динамічним діапазоном це вже впритул до межі. Платівка зроблена добре, просто не чекайте від неї запасу.

«Island Songs» у перевиданні 2024 року — зелений віск, обмежений наклад, і в кредитах на нарізці поруч із Мартіном Краффтом стоїть сам Арнальдс. Автор, який сидить у різальній кімнаті, — не гарантія якості, але тут це принаймні означає, що компроміси обирали свідомо.

Перевидання дебюту з майстерингом Фрама — окремий випадок. Вісім треків, сорок хвилин, і матеріал там від початку записаний у церкві, тому головне завдання нарізки полягало в тому, щоб не зіпсувати наявний простір. Судячи з оцінок, завдання виконали.

З чого почати

Найлегший вхід — «Island Songs». Сім коротких, різних за настроєм п’єс, жодна не вимагає попереднього знання. Арнальдс у нас стоїть у неокласиці.

Якщо вас цікавить його електронний бік і робота з механікою піаніно, вибирайте «Re:member» — це найамбітніший його запис, і одночасно найгустіше нарізаний.

А слухачам, які приходять сюди не з класики, а з боку атмосферної електроніки, буде звичніше почати з раннього матеріалу і потім рухатися в даунтемпо й ембієнт, звідки Арнальдс запозичив саму ідею повільного розгортання.