Вінілові платівки Marilyn Manson

Гурт зібрався у Флориді 1989 року й одразу побудував себе на одному прийомі: кожен учасник брав псевдонім із двох частин — ім’я поп-ікони плюс прізвище серійного вбивці. Мерилін Монро й Чарльз Менсон, Мадонна й Джон Вейн Гейсі, Твіггі й Річард Рамірес. Прийом виявився міцнішим за багато музичних ідей того часу: він задав рамку, у якій гурт працює й досі.

Одразу варто попередити: у нашому каталозі зараз немає жодного альбому дев’яностих. Ті три платівки, що визначили репутацію Менсона, до нас доходять рідко й розлітаються швидко. Те, що є, — це пізній Менсон, і він досить сильно відрізняється від того, за що гурт свого часу забороняли на радіо.

Як змінювалося звучання

Antichrist Superstar 1996 року робив Трент Резнор, і це чути в кожному такті: індустріальна механіка, шар шуму поверх усього, вокал, що зривається. Через два роки Mechanical Animals розвернувся в бік глем-року сімдесятих — гітари стали чистішими, а Менсон уперше заспівав, а не прохрипів.

Нульові пройшли між цими двома полюсами. Born Villain 2012-го — це спроба повернути ранню жорсткість, зроблена вже втомленим гуртом: альбом гучний, але без тієї істерики.

Справжній перелом стався 2015-го. The Pale Emperor, зроблений із композитором Тайлером Бейтсом, майже не має індустріальних ознак: повільні темпи, блюзові гітари, багато простору. Це найменш очікувана платівка в його дискографії й, за загальною думкою, найкраща за останні двадцять років. One Assassination Under God 2024 року продовжує ту саму лінію.

Що шукати на вінілі

One Assassination Under God у нас представлений двома кольоровими варіантами: пастельно-рожевий із синіми бризками й червоний непрозорий. Тут потрібна ясність — це один і той самий мастеринг і один і той самий завод. Різниця між ними суто в тиражі й у тому, як диск виглядає на світлі, а не в звуці. Переплачувати за рідкісніший колір має сенс лише тому, хто збирає, а не тому, хто слухає.

У кредитах One Assassination Under God трек-лист пронумерований римськими цифрами замість звичних назв по порядку — деталь, яку легко пропустити, доки не звірити конверт із самим диском. Записували альбом одразу в трьох студіях: The Abattoir, NRG Studios і Eastwest Studios, мастеринг робив Гові Вайнберг, платували тираж на GZ Media, а власне пресуванням займався завод Precision Record Pressing — це два різні виробничі етапи на двох різних майданчиках. Диск лежить у чорному конверті з висіченим малюнком, що працює як антистатичний рукав, а до комплекту додається плакат 24 на 12 дюймів із текстами пісень і кредитами на звороті. Обкладинку — картину під назвою And You Shall Stand In… — Менсон намалював особисто; це не перший його альбом, де живопис на конверті належить йому самому, а не запрошеному художнику.

The Pale Emperor іде подвійним білим виданням на 180 грамах. Для альбому, побудованого на тиші між нотами й довгих затуханнях, зайві сторони працюють: тихі місця тут несуть половину змісту.

Born Villain — теж подвійник на 180 грамах. З усієї четвірки це найгучніша платівка, і на ній різниця між дорогим і бюджетним пресом чутна найменше.

Ще одне спостереження з нашої практики: платівки Менсона рідко лежать. Обидва кольорові варіанти нового альбому й білий The Pale Emperor розійшлися майже одночасно, хоча з’явилися на полиці в різний час і коштували по-різному. Якщо ви бачите його позицію в наявності — відкладати рішення на потім тут працює гірше, ніж зазвичай.

З чого почати

Тим, хто ніколи Менсона не слухав, найлегше зайти через The Pale Emperor. Він повільний, розбірливий і не вимагає прийняти естетику дев’яностих як умову входу.

Хто пам’ятає гурт по школі й хоче перевірити, чи лишилося щось, — беріть Born Villain: це найпряміше продовження старої лінії з наявного у нас.

Хто збирає індустріальну сцену цілком, дивіться Industrial, а якщо цікавить радше важка альтернатива нульових, ніж машинний звук, — Alternative Metal.