Вінілові платівки Fugazi

Fugazi зібралися у Вашингтоні 1986 року і за сімнадцять років не зробили жодного кроку за правилами індустрії: свій лейбл Dischord, фіксовані низькі ціни на квитки й платівки, жодної реклами. Іен Маккей, Гай Пічотто, Джо Ляллі та Брендан Кенті грали музику, яку Last.fm досі підписує як post-hardcore, а MusicBrainz розтягує між alternative rock і punk. Гурт зупинився 2003 року і відтоді не возз’єднувався — рідкісний випадок, коли обіцянку дотримали.

Як змінювалося звучання гурту

«Steady Diet Of Nothing» 1991 року гурт продюсував сам і потім сам же називав звук цього альбому надто сухим. «In On The Kill Taker» через два роки — навпаки, найгучніша й найагресивніша їхня платівка, записана в Inner Ear Studios. «End Hits» 1998-го писали двома заходами в березні й вересні 1997 року, і там уже чути гурт, який більше слухає паузи, ніж рифи. «The Argument» 2001 року — фінал: записаний в Inner Ear і в самому Dischord House, з віолончеллю, другим барабанщиком і майже пісенними мелодіями. Ця дуга від напруження до простору читається саме в такому порядку.

Наш «End Hits» різаний і пресований на DMM-обладнанні британського заводу P.R. Records Limited — технологія прямого нарізання металу без проміжного лакового диска. На звороті конверта й досі надрукована фраза «$9 p.p. from dischord» — цінник поштового замовлення з часів, коли лейбл продавав платівки напряму, поштою.

Що шукати на вінілі

Тут у Fugazi є те, чого немає майже ні в кого: ранаути з жартами й ціна, надрукована просто на конверті. «In On The Kill Taker» у нас в оригінальному тиражі 1993 року французького виробництва, на звороті стоїть «available $7 p.p in u.s», а в ранаутах витравлено YOU SAID A MOUTHFULL і BRING ME THE STEPLADDER. «End Hits» — сірий вініл у розкладному конверті з повнорозмірною вкладкою; зроблено в Англії, на конверті вказано $9 p.p. from dischord, а диск різали методом DMM, про що прямо повідомляє позначка PR-M DMM у ранауті.

Два інші видання пройшли через Chicago Mastering Service. «Steady Diet Of Nothing» там ремастерували й різали для тиражу 2009 року, залишивши в ранаутах DON’T WORRY… і THIS IS THE LAST ONE. «The Argument» 2024 року — синій мармуровий вініл, мастеринг зробили в Abbey Road Studios, а лак різали в Чикаго; у ранауті стоїть LAST MASTER. І одразу неприємне: у цьому виданні немає коду на завантаження, тільки двосторінковий буклет із текстами. Ціни на конвертах теж давно історичні — сім доларів були реальністю Вашингтона дев’яностих, а не нашого прайсу.

З чого почати

Найлегший вхід — «The Argument»: він мелодійний, добре зведений і не вимагає попереднього знайомства з гардкором. Далі логічно «In On The Kill Taker», щоб почути ту саму групу в максимальній напрузі. «End Hits» краще ставити третім, коли вже розумієш, навіщо тут стільки тиші. «Steady Diet Of Nothing» — для тих, хто хоче почути гурт до того, як він навчився записуватися.

Ми поставили всі чотири платівки в пост-панк, бо за побудовою пісень це ближче за все. Кому потрібна прямолінійніша сусідня полиця — вона в панку.