Вінілові платівки David Gilmour

Девід Гілмор народився 6 березня 1946 року і провів більшу частину життя всередині Pink Floyd, але сольна дискографія в нього окрема й доволі послідовна: п’ять студійних альбомів за майже п’ятдесят років. Поспішати він не звик — між Rattle That Lock і Luck And Strange минуло дев’ять років. Три позиції нашого каталогу охоплюють саме цей пізній період, і одна з них — та, яку найчастіше плутають.

Як змінювалося звучання

Ранні сольні роботи сімдесятих і вісімдесятих були передусім гітарними: Гілмор робив те, чого не міг зробити у форматі гурту. On An Island (2006) змінив пропорції — там уперше стало більше повітря, ніж рифу, і з’явилася оркестрова підкладка.

Rattle That Lock (2015) продовжив цю лінію: оркестрові аранжування писав Збіґнєв Прайснер, диригував Роберт Ціґлер, і кілька треків фактично побудовані навколо струнних, а не гітари. Записували між студією на баржі Astoria, Abbey Road і Air Lyndhurst Hall — тобто між домашнім і повністю оркестровим середовищем.

Luck And Strange (2024) звучить інакше знову: продюсер Чарлі Ендрю, який до того працював з молодшими й зовсім не прог-роковими гуртами, прибрав з альбому частину звичних для Гілмора рішень. Теги MusicBrainz тримають його між progressive rock, blues rock і psychedelic rock майже рівними частками — на цьому альбомі перевага вперше не за першим.

Що шукати на вінілі

Luck And Strange — технічно найцікавіша платівка з трьох, і саме про це в нашій картці не сказано нічого. Лаки різав Майлз Шоуелл на Abbey Road на половинній швидкості, і це не маркетинговий рядок: у раннауті так і вибито MILES. ABBEY ROAD 1/2 SPEED. ROOM 30. Пресували на голландському Record Industry, конверт розкладний, усередині буклет із фотографіями Антона Корбейна. У характеристиках товару стоїть лише «Альбом» — ані розкладного конверта, ані полушвидкісного мастерингу там не видно, хоча є і те, і те.

Live At Pompeii — бокс на чотири платівки по 180 грам: два розкладні конверти, поліетиленові внутрішні пакети, буклет на двадцять чотири сторінки, важкий слипкейс, двадцять одна позиція. Це найпопулярніший реліз Гілмора на Discogs із великим відривом, і зроблений він відповідно.

Rattle That Lock у виданні 2015 року — важкий вініл, розкладний конверт, фотоконверт для диска й шістнадцятисторінкова книжка з текстами й фотографіями Кевіна Вестенберга. За оформлення відповідав Обрі Пауелл із Hipgnosis, тобто той самий дизайнерський почерк, що й у класичних обкладинок Pink Floyd.

З чого почати

Найзрозуміліший старт — Luck And Strange: свіжий матеріал, найкраща нарізка з трьох і одна платівка замість чотирьох. Rattle That Lock варто брати тим, хто хоче почути Гілмора з оркестром і не боїться повільного темпу. Бокс Pompeii розумно залишити на потім — це подарунковий формат, і як перше знайомство він завеликий.

У нас Гілмор стоїть у Prog Rock, хоча його сольні речі часто ближчі до Psychedelic Rock — особливо довгі інструментальні частини на Pompeii.