Поставте голку на другу сторону. Сухий удар барабана, потім хай-хет, а потім бас — простий, упертий, ніби серце, яке не може заспокоїтися. Двадцять дев’ять секунд нічого, крім ритму, і тільки потім чути голос. Продюсер хотів цей вступ вирізати. Співак сказав, що саме від нього йому хочеться танцювати. Так починається «Billie Jean» .
Ця платівка народилася з образи. Двадцятирічний хлопець продав мільйони копій свого альбому, а отримав за нього одну-єдину статуетку й відмову журналу, який не хотів ставити його на обкладинку. Тоді він вирішив записати альбом, у якому кожна пісня буде хітом. Через два роки його купував увесь світ, і досі ніхто не продав більше. Ось як це було.
Чому це ікона
«Thriller» — найпродаваніший альбом усіх часів: за оцінками, близько 70 мільйонів копій у світі, а в США він 34 рази платиновий. Він 37 тижнів був першим у чарті Billboard, і це досі рекорд. Із дев’яти пісень сім стали синглами, і всі сім потрапили в американську десятку. Такого до нього не робив ніхто. У лютому 1984-го альбом отримав вісім «Греммі» за один вечір, зокрема «Альбом року». У списку 500 найкращих альбомів Rolling Stone (редакція 2020 року) він стоїть на 12-му місці.
Але цифри — лише половина історії. Кліпи з цієї платівки змусили молодий канал MTV показувати темношкірих артистів і перетворили музичне відео на справжнє мистецтво. У 2008 році Бібліотека Конгресу США внесла «Thriller» до Національного реєстру звукозаписів, а наступного року кліп на заголовну пісню став першим музичним відео в Національному реєстрі фільмів.
Лос-Анджелес, 1980-й. Хлопець, якого не пускали на обкладинку
Майкл Джексон співав на сцені з п’яти років: спершу як наймолодший у сімейному гурті The Jackson 5, потім сам. У 1979-му вийшов його сольний «Off the Wall», і це був великий успіх: сім мільйонів копій, хіти по радіо. Але на «Греммі» альбом отримав лише одну нагороду, за найкраще чоловіче R&B-виконання. Джексон вважав, що заслуговував на «Альбом року», і сприйняв це як образу.
Була й друга. У 1980-му Rolling Stone відмовився робити з ним матеріал на обкладинку. «Мені знову й знову кажуть, що чорні люди на обкладинках журналів не продаються, — сказав тоді Джексон. — Просто почекайте. Колись ці журнали благатимуть мене про інтерв’ю. Може, я його дам, а може, й ні».
Наступний альбом він задумав як відповідь. Його дратували платівки, де одна хороша пісня, а решта — «як бі-сайди». «Чому кожна не може бути хітом? — питав він. — Чому кожна пісня не може бути такою, щоб люди купили її, навіть якби вона вийшла окремим синглом? Ось якою була моя мета».
Робити її він покликав того ж продюсера, що й «Off the Wall». Квінсі Джонс був на чверть століття старшим: джазовий трубач із Чикаго, аранжувальник для Френка Сінатри й Каунта Бейсі, автор музики до фільмів. Вони познайомилися в 1978-му на зйомках мюзиклу «The Wiz», де Джексон грав Опудало. Коли той попросив порадити йому продюсера для сольного альбому, Джонс запропонував себе.
Westlake, 1982. Тридцять пісень на дев’ять місць
14 квітня 1982 року, рівно опівдні, у лос-анджелеській студії Westlake почався запис. Першими в студію зайшли Джексон і Пол Маккартні — записувати дует «The Girl Is Mine» . Далі робота розтяглася до листопада. На альбом виділили 750 тисяч доларів, а пісень перебрали близько тридцяти, щоб лишити дев’ять.
Свої пісні Джексон не записував на папері. Він наспівував їх на диктофон: мелодію, басову партію, струнні, усе одразу, а в студії співав з пам’яті. Про «Billie Jean» він розповідав, що так заглибився в пісню, яка звучала в голові, що не помітив, як у нього на ходу загорілася машина — про це йому сказав зустрічний мотоцикліст.
Інша половина альбому прийшла від Рода Темпертона — англійця з приморського містечка Клітгорпс, який колись працював на рибному заводі, а потім став клавішником диско-гурту Heatwave і написав для Джексона «Rock with You». Темпертон приніс пісню під назвою «Starlight». Джонс сказав, що для заголовної треба щось таємниче. Темпертон повернувся в готель, записав двісті чи триста варіантів назви, а вранці прокинувся з одним словом у голові: «Thriller». «Ви могли уявити його на вершині чарту Billboard», — згадував він.
Звукорежисер Брюс Сведієн шукав для пісні виття вовків: поставив магнітофони в сараї біля свого собаки й чекав цілу ніч. Пес так і не завив, тож вив сам Джексон. Скрипучі двері орендували на студії Universal. А наприкінці мав звучати моторошний монолог. Дружина Джонса знала Вінсента Прайса, зірку старих фільмів жахів, і його покликали в студію. Слова для нього Темпертон написав у таксі дорогою на запис. Прайс упорався за два дублі.
Сведієн звів «Billie Jean» 91 раз. Кожен новий варіант виходив гіршим, і зрештою Джонс попросив його переслухати другий. Його й поставили на платівку. А коли весь альбом нарешті був готовий, і продюсер, і співак лишилися незадоволені звуком. Вони перезвели заново всі пісні. Тим часом копії потрапили на радіо, і лейбл Epic випустив платівку раніше, ніж планував: 29 листопада 1982 року.
Гітара, якої ніхто не чекав
Диско тоді вже стало лайливим словом, і Джонс хотів рок-пісню, яка сподобалася б усім. Джексон приніс «Beat It» . На барабанах зіграв Джефф Поркаро, на гітарі й басу — Стів Лукатер, обидва з гурту Toto, найзатребуваніших студійних музикантів Лос-Анджелеса. Але для соло потрібен був хтось особливий.
Джонс подзвонив Едді Ван Галену, гітаристу гурту Van Halen, людині, яка змусила півсвіту вчитися грати теппінгом. Ван Гален вирішив, що його розігрують. Переконавшись, що ні, він приїхав з орендованим підсилювачем Marshall і своєю саморобною гітарою, запропонував грати соло не на приспів, а на куплет, і записав два дублі. Безкоштовно. «Я зробив це як послугу, — казав він потім. — Решта гурту, наш менеджер і всі інші вважали мене повним дурнем. Але мене ніхто не використав. Я знав, що роблю».
Через перемонтоване соло Лукатеру й Поркаро довелося перезаписати основу пісні наново. Зате «Beat It» крутили і рок-, і соул-радіостанції.
Пасадена, 25 березня 1983-го. Кілька кроків назад
Навесні 1983-го телеканал MTV, якому було менше двох років, майже не показував темношкірих музикантів: керівництво вважало, що це недостатньо «рок». Голова CBS Records Волтер Єтнікофф пригрозив забрати з каналу всі відео лейблу й публічно розповісти чому. Кліп «Billie Jean» режисера Стіва Беррона, де під ногами Джексона спалахує плитка тротуару, вийшов в ефір 10 березня і став одним із перших кліпів темношкірого артиста в постійній ротації.
Через два тижні в Пасадені знімали телешоу «Motown 25» на честь 25-річчя лейблу, на якому Джексон починав дитиною. Він погодився возз’єднатися з братами за однієї умови: йому дадуть окремий номер. Після попурі The Jackson 5 він лишився на сцені сам, у чорному капелюсі, блискучому піджаку й одній білій рукавичці, і під фонограму «Billie Jean» зробив кілька ковзних кроків назад, ніби йде вперед. Цей рух вуличні танцюристи знали й раніше, але світ побачив його вперше саме тоді й назвав «місячною ходою». Шоу показали 16 травня, його дивилися десятки мільйонів людей, і продажі альбому пішли вгору ще раз.
Зомбі, яких не хотів лейбл
До середини 1983-го продажі почали сповільнюватися, і Джексон захотів ще одне відео — на заголовну пісню. У Epic не розуміли навіщо. «Кому потрібен сингл про монстрів?» — питав Єтнікофф. Джексон подивився фільм «Американський перевертень у Лондоні» і подзвонив його режисеру Джону Лендісу. Разом вони задумали не кліп, а короткометражне кіно на тринадцять хвилин, із бюджетом, якого музичне відео ще не бачило. Лейбл платити відмовився, тож гроші знайшли інакше: паралельно зняли документальний фільм про зйомки й продали його телеканалам.
Танець зомбі поставив хореограф Майкл Пітерс, червону куртку Джексона придумала дружина Лендіса, художниця по костюмах Дебора Надулман. Прем’єра відбулася на MTV 2 грудня 1983 року, і канал крутив кліп двічі на годину. Продажі альбому знову подвоїлися. А 28 лютого 1984-го на «Греммі» альбом отримав вісім статуеток.
Що залишилося
«Thriller» змінив саму музичну індустрію. Після нього стало ясно, що з одного альбому можна випустити сім синглів і кожен буде хітом, а кліп може бути подією не меншою, ніж платівка. MTV відчинив двері для темношкірих артистів, і за Джексоном туди пішли інші, зокрема Prince. Критик Нельсон Джордж писав, що на «Thriller», як на підручнику, вчилися Ашер, Justin Timberlake та багато інших. А у 2025-му The Weeknd разом із французами Justice вплів мелодію «Thriller» у свою пісню «Wake Me Up».
Платівку не перестають купувати. У 2008 році, до 25-річчя, її внесли до Зали слави «Греммі», а Бібліотека Конгресу — до реєстру записів, які треба зберегти для нащадків. Журнал Time через понад сорок років назвав «Thriller» «золотим стандартом, до якого прагнуть усі поп-артисти». А той самий Rolling Stone, що колись не хотів Джексона на обкладинку, ставить його альбом на 12-те місце серед найкращих в історії.
Білий костюм із чужого плеча
Обкладинку знімав Дік Ціммерман — лос-анджелеський фотограф-портретист. Перш ніж його обрати, Джексон зустрівся з ним особисто в студії звукозапису, а потім приїхав подивитися на його фотостудію. За зйомку CBS заплатила йому чотири тисячі доларів — тоді майже найвищий гонорар за обкладинку альбому.
У день зйомки стилісти привезли цілий гардероб, але за годину Джексон так нічого й не вибрав. Ціммерман почав панікувати. І тут Джексон помітив білий костюм на самому фотографі: «Ось такий вигляд мені подобається. У нас є щось схоже?» Не було. Вони виявилися одного зросту й статури, і Ціммерман віддав свій костюм. «Він сів так, ніби його шили на Майкла», — згадував фотограф.
Ще до зйомки вирішили, що в кадрі буде тигреня. Джексон вибрав шеститижневе, але дуже боявся, що воно подряпає йому обличчя, і весь час тримав його подалі. На лицьовій стороні обкладинки — лише Джексон у білому, напівлежачи. А тигреня біля його ноги видно, коли розгорнути конверт. Арт-директорами обкладинки були Тоні Лейн і Ненсі Дональд з CBS.
Як слухати: сторона за стороною
У «Thriller» дві сторони, і вони дуже різні. Перша — це танцмайданчик, на який поступово заповзає темрява. Друга — вулиця, нічне місто і спальня. Ось про що ці пісні.
Сторона A · 20:03 · танцмайданчик, де гасне світло
Wanna Be Startin’ Somethin’ · 6:03 · Майкл Джексон
Пісня про пліткарів і людей, які люблять розпалювати сварки на рівному місці. Джексон написав її ще в 1978-му, але тоді не взяв на «Off the Wall». Фінальний приспів «Mama-say mama-sah ma-ma-coo-sah» — варіація рядка з «Soul Makossa» камерунського саксофоніста Ману Дібанго 1972 року; згодом сторони домовилися поза судом.
Baby Be Mine · 4:20 · Род Темпертон
Легка диско-пісня про закоханість, яка не дає спокою. Джонс казав, що це його данина бібопу — джазу, з якого він сам вийшов.
The Girl Is Mine · 3:42 · Майкл Джексон
Двоє друзів сперечаються, кого з них дівчина любить більше, і закінчують жартівливою перепалкою. Джонс попросив Джексона написати саме таку пісню, і той наспівав її на диктофон уночі. З Маккартні записували майже наживо, жартуючи й кидаючись усім, що було під рукою. Це був перший сингл альбому.
Thriller · 5:58 · Род Темпертон
Опівночі, щось повзе в темряві, а ти не можеш закричати. Данина старим фільмам жахів. Наприкінці звучить голос Вінсента Прайса з моторошним сміхом.
Сторона B · 22:18 · вулиця, ніч і спальня
Beat It · 4:17 · Майкл Джексон
Пісня проти вуличного насильства. «Ніхто не мусить бути крутим хлопцем, — пояснював Джексон. — Можна піти від бійки й лишитися чоловіком. Не треба помирати, щоб довести, що ти чоловік». Соло Едді Ван Галена починається з легкого стуку, ніби хтось постукав у двері.
Billie Jean · 4:57 · Майкл Джексон
Дівчина стверджує, що герой — батько її дитини, а він повторює: «Дитина не моя». «Справжньої Біллі Джин ніколи не було, — писав Джексон. — Це збірний образ дівчат, які роками переслідували моїх братів». Бас зіграв Луїс Джонсон із The Brothers Johnson, а свої підголоски Джексон співав крізь картонну трубу заввишки майже два метри.
Human Nature · 4:06 · Стів Поркаро, Джон Бетіс
Клавішник Toto Стів Поркаро написав мелодію, коли його доньку-першокласницю штовхнули з гірки, і він пояснював їй, що «така вже людська природа». Демо випадково опинилося на звороті касети, яку надіслали Джонсу. Текст про нічне місто, яке кличе, дописав Джон Бетіс, а Джексон заспівав пісню після опівночі одним дублем.
P.Y.T. (Pretty Young Thing) · 3:58 · Джеймс Інгрем, Квінсі Джонс
Найшвидша й найбешкетніша пісня: залицяння до «гарненької юної штучки». Джексону подобалися в ній слівця, яких немає в жодному словнику, як-от «tenderoni». Наприкінці «на-на-на» йому відспівують сестри — Джанет і Ла Тоя.
The Lady in My Life · 5:00 · Род Темпертон
Повільна балада-освідчення жінці, з якою хочеться лишитися назавжди. Джонса не влаштовували десятки дублів, і зрештою він сказав Джексону: «Благай». Той попросив вимкнути в студії світло й засунути завісу між собою й операторською — і заспівав так, як ви чуєте на платівці.
Усі платівки Michael Jackson, які є в нас, зібрані на сторінці артиста.
Замість післямови
Ми не намагалися розповісти все. Наша задача — закохати вас у цю музику і залишити більше питань, ніж відповідей. Як звучить «Off the Wall», альбом, після якого Джексон пообіцяв собі, що наступного разу хітом буде кожна пісня? Що ще зіграв Едді Ван Гален того ж часу на власному альбомі Van Halen «1984»? І як звучить «Soul Makossa» Ману Дібанго, пісня з Камеруну, рядок з якої тепер співає весь світ?
Сподіваємося, ця історія надихне вас шукати далі. Або забрати частинку того нічного Лос-Анджелеса з собою, на вінілі. І так, будемо чесні: на цьому ми теж заробляємо. Але закохати вас у музику для нас усе одно важливіше.
Команда Just Punk Vinyl