Поставте голку на першу доріжку. Чіпкий гітарний риф, чистий і неквапний, і голос, який наче не співає, а розповідає вам щось через стіл. Пісня називається «So Far Away» , вона про кохання на відстані, коли між двома людьми лишається тільки телефон. А за п’ять хвилин вас чекає зовсім інше: шепіт синтезатора, високий голос Стінга і барабани, що накочуються, як гроза. Це «Money for Nothing» .
Цю платівку записували на маленькому острові під нескінченним дощем, з барабанщиком, якого довелося замінити, і з плівкою, яка стерла записане. Її робили для новенького тоді компакт-диска, а на звичайний вініл вона навіть не влізла повністю. Ось як усе було.
Чому це ікона
Rolling Stone цінує «Brothers in Arms» за гострі пісні Марка Нопфлера і його соковиті гітарні рифи, які зробили хітами «Money for Nothing», «Walk of Life» і «So Far Away». Але журнал радить шукати і приховані перлини: блюз у дусі Боба Ділана «The Man’s Too Strong» і «Why Worry» , де гра Нопфлера тече, як прохолодний струмок по гладенькій гальці. У списку 500 найкращих альбомів усіх часів Rolling Stone альбом стоїть на 418-му місці.
Це був один із перших поп-альбомів, записаних повністю цифрово, коли більшість музики ще писали на плівку. У Британії він став першим альбомом із сертифікатом «10 разів платиновий» і досі входить до десятки найпродаваніших в історії країни, а його ювілейне перевидання 2005 року взяло ще одну «Греммі», за об’ємний звук.
Вчитель англійської з викривленою гітарою
Марк Нопфлер народився в Глазго в 1949 році, а виріс у Ньюкаслі, на півночі Англії. Працював репортером газети в Лідсі, вивчав англійську в університеті, потім три роки викладав у коледжі в Ессексі.
Свій знаменитий стиль він знайшов випадково. Одного вечора в гостях під рукою була лише стара акустична гітара з кривим грифом. Грати на ній можна було тільки пальцями, і Нопфлер почав щипати струни. «Саме там я знайшов свій голос на гітарі», — казав він потім.
У 1977 році в Дептфорді, на півдні Лондона, Марк, його молодший брат Девід, басист Джон Ілслі і барабанщик Пік Візерс зібрали гурт. Назву, Dire Straits, тобто приблизно «скрутне становище», придумав сусід Візерса по квартирі. Касету з піснею «Sultans of Swing» вони надіслали ді-джею BBC Radio London Чарлі Гіллетту, просто щоб спитати поради. А Гіллетт поставив пісню в ефір, і за два місяці в гурту був контракт.
Боб Ділан, побачивши їх у Лос-Анджелесі, покликав Нопфлера грати на свій альбом. Нопфлер написав «Private Dancer» для Тіни Тернер і музику до фільму «Місцевий герой». До кінця 1984-го Dire Straits були великим гуртом.
Острів, дощ і стерта плівка
Записувати п’ятий альбом поїхали на Монтсеррат, крихітний британський острів у Карибському морі. Там стояла студія AIR, яку збудував Джордж Мартін, продюсер «Бітлз»: на пагорбі над морем, серед мангових і кокосових гаїв. Тут уже писалися The Police, Пол Маккартні, Елтон Джон. Сесії почалися 2 листопада 1984 року.
Рай виявився мокрим. Перші шість тижнів дощ лив без упину, тож робити не було чого, крім музики. «Щодня ми разом снідали, а потім сиділи в студії з десятої ранку до десятої вечора», — згадував Ілслі.
Нопфлер хотів найкращого звуку, тому «Brothers in Arms» став одним із перших альбомів, записаних на 24-доріжковий цифровий магнітофон Sony. Без пригод не обійшлося: попалася бракована партія плівки. Скільки саме пропало, учасники пам’ятають по-різному. Клавішник Гай Флетчер каже, що одна пісня. Ілслі наполягає, що стерлося все, і довелося починати спочатку.
Потім почалися проблеми з людьми. Гітарист Гел Ліндес пішов із гурту на самому початку. Через шість тижнів зупинили барабанщика Террі Вільямса: він звик грати за відчуттям, а тут треба було тримати темп під метроном, і запис не клеївся. Його партії перезаписав джазовий барабанщик Омар Хакім, якому на все вистачило трьох днів. Від Вільямса на платівці лишилися «Walk of Life» і той самий гуркіт барабанів на початку «Money for Nothing». А в турне з гуртом поїхав саме він.
Пісня з магазину телевізорів
Найвідоміша пісня альбому народилася не в студії, а в нью-йоркському магазині побутової техніки. У глибині залу висіла стіна телевізорів, усі показували MTV. Поруч стояв вантажник у бейсболці й картатій сорочці і коментував кліпи: що це за звуки, хіба ж це робота? Нопфлер, за його словами, сховався за стосом мікрохвильовок, позичив клаптик паперу й почав записувати просто там. «Я хотів узяти мову, якою говорив справжній хлопець», — пояснював він.
Звук гітари теж знайшли випадково. Нопфлер хотів, щоб гітара ричала, як у ZZ Top. Мікрофони біля підсилювача стояли як попало, лишені звечора: один дивився в підлогу, інший повз динамік. Гітарний технік почув у контрольній кімнаті «дивовижний» звук ще до того, як інженер Ніл Дорфсман усе виставив. Саме його ви й чуєте на платівці.
А ще на Монтсерраті відпочивав Стінг, лідер The Police: він приїжджав туди займатися віндсерфінгом. Якось зайшов на вечерю, послухав нову пісню і сказав, що цього разу у них таки вийшло. Нопфлер запропонував: якщо так подобається, додай щось від себе. Стінг заспівав «I want my MTV» на мелодію свого хіта «Don’t Stand So Close to Me», і через це став співавтором пісні.
У лютому 1985-го запис переїхав до Нью-Йорка, у студію Power Station. Там на трубі й саксофоні зіграли брати Ренді й Майкл Брекери. А Ілслі під час пробіжки в Центральному парку впав і пошкодив зап’ясток, тож частину басу дописали сесійні музиканти Тоні Левін і Ніл Джейсон.
Платівка, якій забракло вінілу
Альбом вийшов 17 травня 1985 року. Його повністю записали, звели і змастерили в цифрі, і він був одним із перших, зроблених з розрахунком на компакт-диск. На CD влазили повні версії всіх пісень, а на одну вінілову платівку ні: «Money for Nothing», «Why Worry» та інші довелося скоротити. І саме «Brothers in Arms» став першим альбомом, який продався мільйоном копій на CD. Заводи компакт-дисків у 1985-му просто не встигали за попитом на нього.
Кліп на «Money for Nothing» зробили з ранньою комп’ютерною анімацією, хоча Нопфлер узагалі не любив кліпи і вважав, що вони вбивають чистоту музики. Переконала його, за словами режисера, дівчина Нопфлера. Кліп отримав нагороду MTV як відео року, а в 1987-му саме ним відкрили MTV Europe.
Турне почалося ще до виходу платівки, 25 квітня 1985-го в Спліті, і почалося з курйозу: синтезатор Нопфлера Synclavier затримали на югославській митниці, бо частина його начинки була схожа на ту, що стоїть у системах наведення ракет. Далі був рік дороги: 248 концертів, 118 міст, 23 країни, понад два з половиною мільйони глядачів.
У липні гурт давав серію з тринадцяти концертів на лондонській арені Wembley. А 13 липня вони просто перейшли через дорогу на стадіон «Вемблі», де йшов Live Aid, великий благодійний концерт, зібраний, щоб допомогти людям, які потерпали від голоду в Ефіопії. Зіграли «Money for Nothing» разом зі Стінгом, а потім, як згадував Флетчер, повернулися через парковку на свою арену.
Далі — цифри: 9 тижнів на першому місці в США, 14 у Британії, 34 в Австралії, понад 30 мільйонів проданих копій, «Греммі», премія Brit як найкращому британському альбому. Rolling Stone включив платівку до 500 найкращих альбомів усіх часів, у редакції 2020 року вона на 418-му місці.
А Нопфлер від цього втомився. «Я не відчував, що я на вершині. Ніколи», — казав він. У 1988-му гурт узяв перерву: «Газети писали, що ми найбільший гурт у світі. Акцент тоді не на музиці, а на популярності. Мені був потрібен відпочинок». Коли його спитали, чи слухає він альбом повністю, він відповів: ніколи, бо життя й так досить трагічне.
Гітара, що летить у небо
На обкладинці — не просто гарна гітара, а та сама. Це National Style O 1937 року, металевий резонатор Марка Нопфлера, який із Dire Straits асоціюється навіть більше, ніж його «Стратокастер». На ній він досі грає, наприклад вступ до «Romeo and Juliet».
А сам кадр вийшов випадково. Лейбл відправив американську фотографку Дебору Фейнголд на острів Монтсеррат, де писали альбом, зняти гурт для промо. Між справами вона зробила кілька пробних кадрів: її асистент підняв гітару Нопфлера проти неба на заході сонця. Саме цей «тест» і став обкладинкою. Пізніше Фейнголд називала її серед робіт, якими найбільше пишається.
На звороті та сама гітара, але вже намальована: її написав німецький художник Томас Штаєр. А британський критик Роберт Сандалл через роки побачив в обкладинці пророцтво: блискуча гітара летить у хмари, як ракета без мотора, рівно так, як злетів після цього альбому сам гурт.
Як слухати: сторона за стороною
Перша половина платівки — хіти, друга — те, заради чого її варто слухати до кінця: три пісні про війну і одна про тривогу.
Сторона A · 13:37 · хіти
So Far Away · 5:12 · співає Марк Нопфлер
Він далеко, вона далеко, і всі розмови через телефон, який нічого не рятує. На вінілі 1985 року її скоротили до чотирьох хвилин, тут вона звучить повністю.
Money for Nothing · 8:25 · співає Нопфлер, з ним Стінг
Двоє робітників у магазині дивляться MTV і заздрять: рок-зірки нічого не роблять, а мають усе, а нам тягати холодильники. Нопфлер співає від імені цього персонажа, а не від себе. Флетчер, граючи вступ на синтезаторі, шукав, за його словами, «звук динозавра».
Сторона B · 10:45 · вулиця і ніч
Walk of Life · 4:12 · співає Нопфлер
Вуличний музикант Джонні грає в підземних переходах старий рок-н-рол, «Be-Bop-A-Lula» і «What’d I Say», щоб хоч якось заробити. Нопфлер згадував фото хлопця, який грав у метро, повернувшись обличчям до стіни заради відлуння. Пісню хотіли зробити бі-сайдом, але менеджер Ед Бікнелл умовив поставити її на альбом. Вона стала одним із двох найбільших хітів гурту в Британії.
Your Latest Trick · 6:33 · співає Нопфлер
Ніч у місті, бари закриваються, і герой розуміє, що кохана ще раз його обвела довкола пальця, а він лишився ні з чим. Вступ на трубі грає Ренді Брекер, соло на саксофоні — Майкл Брекер. Повільну боса-нову з неї зробили з подачі Бікнелла.
Сторона C · 15:29 · тиша і тривога
Why Worry · 8:31 · співає Нопфлер
Колискова для дорослих: світ буває жорстоким, але після болю приходять кращі дні, тож не хвилюйся. Робоча назва в студії була «Why Bother», тобто «Нащо морочитися». Майже половина треку — інструментальний фінал з вібрафоном Майка Майнієрі; у треку також грає Тоні Левін на Chapman Stick. Нопфлер пізніше казав, що вибрав для неї не ту тональність.
Ride Across the River · 6:58 · співає Нопфлер
Монолог бійця, який іде за якусь «святу справу» і давно не питає, кому служить його зброя. Війна тут нескінченне коло, яке повторюється знову і знову. Латиноамериканська картинка: синтезована флейта Пана, мексиканська труба, цвіркуни, теж зроблені синтезатором.
Сторона D · 15:20 · війна і прощання
The Man’s Too Strong · 4:40 · співає Нопфлер
Старий солдат, якого звинувачують у злочинах, зізнається: крав, переписував історію, зрадив друга. І просить прощення, бо сила над ним завжди була більшою за нього. Тихі куплети розриваються різкими ударами гітари. Партію гітарного синтезатора тут дописав у Нью-Йорку Джек Сонні.
One World · 3:40 · співає Нопфлер
Дрібні негаразди, жодних ліків від смутку, погані новини з телевізора і мрія про один світ для всіх, якого ніяк не виходить побудувати. Фанковий бас грає Ніл Джейсон, Ілслі назвав це «ще однією щасливою випадковістю».
Brothers in Arms · 7:00 · співає Нопфлер
Солдат, що помирає в горах, прощається з побратимами і думає, які ми дурні, коли воюємо один з одним. Пісню написали в 1982 році, під час Фолклендської війни, а саму фразу «brothers in arms» Нопфлер почув від батька в розмові про ту війну. Над нею він працював найдовше: «Це може бути одна-єдина блюзова нота, але вона змінює те, що ти відчуваєш».
Усі платівки Dire Straits, які є в нас, зібрані на сторінці гурту.
Замість післямови
Ми не намагалися розповісти все. Наша задача — закохати вас у цю музику і залишити більше питань, ніж відповідей. Як звучали Dire Straits у 1978-му, коли «Sultans of Swing» тільки пробивалася на радіо? Що написав Нопфлер для фільму «Місцевий герой» за два роки до цієї платівки? І з чим гурт повернувся після перерви, на альбомі «On Every Street»?
Сподіваємося, ця історія надихне вас шукати далі. Або забрати частинку того дощового Монтсеррату з собою, на вінілі. І так, будемо чесні: на цьому ми теж заробляємо. Але закохати вас у музику для нас усе одно важливіше.
Команда Just Punk Vinyl