Поставте голку на першу доріжку і прислухайтеся. Спершу майже нічого: тиха мелодія і чоловічий голос, який буркоче два слова, «…we came in?», «…ми зайшли?». А потім удар: орган, важкі гітари, барабани, ніби хтось відчинив двері на стадіон. Пісня називається «In the Flesh?» , і знак питання в її назві стоїть не просто так.
Звідки взялися ті два слова, ви дізнаєтеся лише в самому кінці, на останній секунді четвертої сторони. Там на вас чекає початок цієї фрази. «The Wall» — це коло: історія людини, яка муром відгородилася від світу, записана гуртом, що під час запису сам майже перестав розмовляти. Ось як це було.
Чому це ікона
Найтеатральніший альбом Pink Floyd, за словами Rolling Stone, народився з їхнього ж успіху: після «The Dark Side of the Moon» тури стали такими величезними, що Роджер Вотерс відчув себе відгородженим від публіки, і стіна стала для нього метафорою самотності й бунту. Журнал називає «The Wall» найвищою рок-оперою жалю до себе, але гіпнотичною: від громового «In the Flesh?» до «Comfortably Numb» . Зарозумілість рок-зірки, пише Rolling Stone, ще ніколи не звучала так електризуюче. У списку 500 найкращих альбомів усіх часів Rolling Stone альбом стоїть на 129-му місці.
«The Wall» 15 тижнів був першим в американському чарті, а RIAA визнала його 23 рази платиновим: це один із найпродаваніших альбомів в історії США. Звукоінженер Джеймс Ґатрі отримав за нього «Греммі», сам альбом номінували як альбом року, а ще він є в книзі «1001 альбом, який треба почути, перш ніж помрете».
Монреаль, 6 липня 1977-го. Плювок
1977 рік, Pink Floyd уперше грають великий тур по стадіонах. Тур називається In the Flesh, тобто «наживо». Роджер Вотерс, басист і головний автор текстів гурту, цей тур зненавидів. Публіка запускала феєрверки посеред пісень, і йому здавалося, що музики ніхто не слухає.
Останній концерт, Олімпійський стадіон у Монреалі. Біля сцени шаленіла купка фанатів, і Вотерс не витримав: нахилився і плюнув в одного з них. Вотерс згадував, що одразу був шокований: колись між гуртом і залом була жива розмова, а тепер її спотворили масштаб, жадібність корпорацій і его.
Того ж вечора він розповів продюсерові Бобу Езріну та його знайомому психіатрові, чого йому насправді хочеться: збудувати через усю сцену стіну між гуртом і публікою. Ідея спалахнула одразу.
Хлопчик, який не пам’ятав батька
Та стіна була не лише про концерти. Вотерс узявся згадувати, з чого вона складалася, цеглина за цеглиною. Його батько, Ерік Флетчер Вотерс, шкільний учитель, загинув 18 лютого 1944 року в Італії, у битві під Анціо. Роджерові тоді було п’ять місяців. Війна і втрата батька відтоді роками проходили крізь його пісні.
Далі школа в Кембриджі, де вчителів він запам’ятав недобрим словом. Там же вчився Сід Барретт, згодом засновник і перший фронтмен Pink Floyd, який пішов із гурту в 1968-му. Із себе і з Сіда Вотерс зліпив героя на ім’я Пінк. Рок-зірка, що все життя складає навколо себе мур: з батька, якого не було, з надто турботливої матері, з учителів, із шлюбу, що розвалюється. А коли мур готовий, усередині виявляється порожньо.
Гроші, що зникли, і сценарій на сорок сторінок
Альбом був потрібен терміново, бо гроші зникли. Фінансові консультанти, яким гурт довірив від 1,3 до 3,3 мільйона фунтів, вклали їх у ризиковані проєкти, щоб зменшити податки, і прогоріли. Тепер гуртові загрожував податок до 83 відсотків. «Вісімдесят три відсотки — це тоді були великі гроші, а в нас їх не було», — казав Вотерс.
Щоб упоратися з 26 піснями, він покликав продюсера збоку. Боб Езрін, канадець із Торонто, на той час уже зробив платівки Еліса Купера, Лу Ріда і Kiss. Вотерс одразу пояснив, хто тут головний: пиши що хочеш, тільки не чекай, що тебе вкажуть автором. Езрін сів і написав сценарій на 40 сторінок. Наступного дня гурт читав його вголос, як актори п’єсу. «У них засяяли очі, — згадував Езрін, — бо тепер вони побачили альбом».
Франція, нічні зміни і розкол
За порадою фінансистів гурт мав виїхати з Британії не пізніше 6 квітня 1979 року щонайменше на рік: так вони не платили б британських податків. За місяць усі четверо з родинами поїхали. Вотерс у Швейцарію, барабанщик Нік Мейсон у Францію, Гілмор і клавішник Річард Райт на грецькі острови. Записувати стали на півдні Франції, у студії Super Bear біля Ніцци, а свій вокал Вотерс писав у сусідній студії Miraval. «Ми фактично тримали у Франції дві студії одночасно», — згадував Мейсон.
Саме з Райтом стався найважчий конфлікт. Лейбл Columbia пообіцяв кращі умови, якщо альбом вийде до Різдва, і Вотерс підкрутив графік. Райт відмовився переривати сімейну відпустку на Родосі. Версії того, що було далі, різняться, але кінець один: Вотерс поставив умову, або Райт іде, або альбому не буде. Райт пішов. На концертах «Стіни» він ще грав, але вже як найманий музикант на зарплаті.
Діти, гелікоптери і сварка в ресторані
Езрін тим часом почув у «Another Brick in the Wall, Part 2» хіт і запропонував модний тоді диско-ритм. Гілморові це спершу не сподобалося. Вотерс, який узагалі не хотів синглів, відмахнувся: іди, марнуй час на дурниці. Езрін не відступив. Бракувало ще одного куплета, і звукоінженер Нік Гріффітс отримав завдання: знайти в Лондоні дітей.
Гріффітс подзвонив у школу Islington Green, поруч зі студією гурту. Учитель музики Алун Реншоу зрадів: нарешті музика, яка зачепить дітей, а не лише Чайковський. Двадцять три учні тиждень репетирували, а школа виділила на запис 40 хвилин. Гріффітс попросив дітей не співати, а кричати, з лондонським акцентом кокні, і наклав голоси один на одного, щоб хор звучав більшим. Коли Езрін поставив запис Вотерсу, «обличчя Роджера геть пом’якшало», і всім стало ясно, що пісня буде важливою.
Оркестр під керівництвом композитора Майкла Кеймена записали в Нью-Йорку без жодного учасника гурту. А через «Comfortably Numb» Вотерс і Гілмор посварилися так, що до згоди дійшли лише після великої суперечки в ресторані в Північному Голлівуді. Вотерс хотів пишну версію з оркестром, Гілмор — простішу і жорсткішу. Зійшлися на тому, що в основі оркестр, а фінальне соло Гілмора стоїть окремо. Гілмор потім назвав цю пісню «останніми жаринками» їхньої з Роджером здатності працювати разом.
Стіна з 340 цеглин
«The Wall» вийшов 30 листопада 1979 року на двох платівках. На обкладинці лише біла цегляна стіна, без жодного слова. Карикатурист Джеральд Скарф намалював літери назви і героїв: Вчителя, Матір, Дружину.
Сингл «Another Brick in the Wall, Part 2» очолив чарти Британії, США і ще низки країн і став у Британії різдвяним номером один 1979 року. Альбом п’ятнадцять тижнів був першим в Америці.
Далі був тур, якого світ ще не бачив. Усього 31 концерт у чотирьох містах: Лос-Анджелес, Юніондейл під Нью-Йорком, Дортмунд, Лондон. Під час кожного шоу між гуртом і залом виростала стіна з 340 картонних цеглин заввишки близько дванадцяти метрів, і на неї проєктували мультфільми Скарфа. У «Comfortably Numb» Гілмор раптово з’являвся в променях прожекторів на самому верху стіни. Наприкінці стіну обвалювали.
Ціна теж була. Тур закінчився зі збитком близько 400 тисяч фунтів, і заробив на ньому тільки Річард Райт, бо отримував зарплату. А будинки на колесах учасників на гастролях ставили колом, дверима назовні.
У 1982-му режисер Алан Паркер зняв за альбомом фільм, Пінка зіграв Боб Гелдоф, співак гурту The Boomtown Rats. А 21 липня 1990-го Вотерс зіграв «The Wall» у Берліні, на колишній «смузі смерті» між Потсдамською площею і Бранденбурзькими воротами. Мур упав лише за вісім місяців до того.
У травні 2011-го, під час сольного туру Вотерса, на сцену лондонської арени O2 вийшли Гілмор і Мейсон. Гілмор знову зіграв соло «Comfortably Numb» на верху стіни. Утрьох вони перед тим грали разом лише раз за тридцять років, у 2005-му.
Понад 30 мільйонів проданих копій, найпродаваніший подвійний альбом в історії. Зала слави «Греммі» з 2008 року, 129-те місце серед 500 найкращих альбомів усіх часів за версією Rolling Stone. А Вотерс у 1992-му сказав коротко: «The Wall» приголомшливо хороший, і внесок Дейва в його музику був чималим.
Стіна, намальована на кухонному столі
«The Wall» — перша обкладинка Pink Floyd з часів дебюту, яку робила не студія Hipgnosis. Ідея порожньої стіни була в Роджера Вотерса з самого початку, а втілив її Джеральд Скарф, британський політичний карикатурист, який уже їздив із гуртом у тур «Wish You Were Here». Скарф згадував, що намалював обкладинку прямо на кухонному столі Вотерса, під час поїздок на південь Франції, де записували альбом.
Цегляна стіна, за словами Скарфа, — «просто сітка», але й тут перебрали варіанти: чорні лінії й м’які сірі, великі цеглини й дрібні. Назву він написав від руки і швидко. Логотипу на чистій білій стіні ніхто не хотів, але покупець мав розуміти, що бере. Тож напис надрукували на плівці, якою була запакована платівка: зняли плівку — і в руках лишається біла стіна.
Найважче далися персонажі на розвороті: мати, вчитель, дружина з пісень Вотерса. Стадіон на внутрішньому конверті схожий на Олімпійський у Монреалі, де й народилася ідея стіни. Згодом малюнки Скарфа стали величезними надувними ляльками в турі й анімацією у фільмі 1982 року. «Озираючись, дивуюся, чим вона стала», — казав він.
Як слухати: сторона за стороною
Це опера на чотири дії. На сторонах A і B стіна будується, на C Пінк живе за нею, на D приходять кошмар і суд. Пісні перетікають одна в одну, тож між треками краще не вставати з крісла. Ось про що співають.
Сторона A · 19:39 · дитинство
In the Flesh? · 3:18 · співає Роджер Вотерс
Концерт Пінка. Зірка обіцяє показати, що ховається за його холодними очима. Наприкінці пікірує бомбардувальник і плаче немовля: так ми дізнаємося, що батько Пінка загинув на війні.
The Thin Ice · 2:22 · співають Девід Гілмор, потім Вотерс
Колискова: мама любить малюка, тато теж. Але другий голос попереджає про тонкий лід сучасного життя, який може тріснути під ногами. Гармонії тут, як у старих ду-воп піснях на кшталт «Stand by Me».
Another Brick in the Wall, Part 1 · 3:12 · співає Вотерс
Від батька лишився тільки спогад. Це перша цеглина в стіні. Гітара звучить із характерною луною, яка ще повернеться на четвертій стороні.
The Happiest Days of Our Lives · 1:38 і Another Brick in the Wall, Part 2 · 3:52 · Вотерс, Гілмор і хор школи Islington Green
Дві пісні, що зливаються в одну. «Найщасливіші дні нашого життя», шкільні, названо з гіркою іронією: учителі зневажають учнів і ламають їх, і Вотерс писав це з власної школи. Гул гелікоптера на початку записали на авіабазі в Каліфорнії, крик учителя «Ти! Так, ти!» озвучив сам Вотерс. Потім протест: «We don’t need no education», нам не потрібна освіта, яка контролює думки й робить усіх однаковими. Диско-ритм Езріна, діти з лондонської школи і соло Гілмора на гітарі Gibson Les Paul 1955 року.
Mother · 5:17 · Вотерс за сина, Гілмор за матір
Пінк ставить матері свої тривожні запитання, а вона заспокоює і обіцяє допомогти збудувати стіну, аби тільки син лишався біля неї. Вотерс казав, що пісня про те, як погляди батьків керують нашим життям. Рваний ритм був таким складним, що на барабанах грає сесійний музикант Джефф Поркаро.
Сторона B · 18:08 · стіна росте
Goodbye Blue Sky · 2:43 · співає Гілмор
Співає жайворонок, наближаються бомбардувальники, і дитячий голос каже: «Мамо, дивись, літак». Це маленький Гаррі, син Вотерса. Спогад про лондонський Бліц: страх, сховища, обіцяний «прекрасний новий світ» і біль, що лишився, коли вогонь давно згас.
Empty Spaces · 2:02 · співає Вотерс
Пінк дорослий і одружений, але між ним і дружиною вже майже суцільний мур. Лишилося питання: як його добудувати. Якщо прослухати лівий канал задом наперед, Вотерс вітає вас із тим, що ви знайшли таємне послання.
Young Lust · 3:27 · співає Гілмор, музика Гілмора
Пінк на гастролях в Америці шукає легких пригод від нудьги. Наприкінці він дзвонить додому, трубку бере чоловік і кладе її. Так Пінк дізнається про зраду дружини. Телефоністка в записі справжня і не знала, що її записують.
One of My Turns · 3:26 і Don’t Leave Me Now · 4:14 · Вотерс, у другій пісні з Гілмором
У номері щебече дівчина, яку Пінк привів після концерту (її голос — актриса Труді Янг), бубонить телевізор, а він думає про зруйнований шлюб. Тиха пісня вибухає хард-роком: Пінк трощить номер, дівчина тікає, телевізор і посуд у записі розбивали по-справжньому. Потім він благає дружину не йти. Вотерс пояснював: це про двох людей, які погано обходилися одне з одним, але не можуть пережити кінця.
Another Brick in the Wall, Part 3 · 1:17 і Goodbye Cruel World · 0:59 · співає Вотерс
Злість після зламу: мені ніхто не потрібен, усі ви лише цеглини. А потім тихе «прощавай, жорстокий світе». Стіна завершена, Пінк відрізаний від усіх. Тут закінчується перша платівка.
Сторона C · 19:27 · за стіною
Hey You · 4:32 · співають Гілмор, потім Вотерс
Щойно мур готовий, Пінк розуміє, що помилився, і кличе людей по той бік. Але його не чути. На безладовому басу тут грає Гілмор, а пісню в останній момент перенесли з кінця третьої сторони на початок.
Is There Anybody Out There? · 2:41 і Nobody Home · 3:35 · Вотерс
Спершу питання в порожнечу: «Чи є там хтось?» Відповіді немає. Крик чайки Гілмор видобув із гітарної педалі, підключеної навпаки, а ніжне соло на класичній гітарі грає сесійний музикант Джо Ді Бласі. Далі самотність серед речей: у Пінка є все, крім людини поруч. «Nobody Home» Вотерс написав останньою, за два дні, коли Гілмор і Езрін кинули йому виклик дописати ще одну пісню.
Vera · 1:16 і Bring the Boys Back Home · 1:16 · Вотерс, хор і оркестр
Віра Лінн — співачка, яку Британія слухала всю війну, з її знаменитою «We’ll Meet Again», «Ми ще зустрінемося». Для хлопчика, чий батько не повернувся, ця обіцянка звучить гірко. І одразу марш: «Поверніть хлопців додому, не лишайте дітей самих». Вотерс називав цю пісню центральною для всього альбому.
Comfortably Numb · 6:07 · куплети Вотерс, приспів Гілмор, музика Гілмора
Лікар робить Пінкові укол, щоб той вийшов на сцену, і світ огортає «зручне заціпеніння». Два соло Гілмора слухачі британського радіо Planet Rock визнали найкращими гітарними соло всіх часів.
Сторона D · 21:03 · кошмар і суд
The Show Must Go On · 1:36 і In the Flesh · 4:06 · Гілмор, потім Вотерс
Пінка ведуть на сцену: йому страшно, але шоу мусить тривати. На бек-вокалі Брюс Джонстон із The Beach Boys, і це єдина пісня альбому без Вотерса. Далі повертається музика першої пісні, але одурманений Пінк уявляє себе диктатором, а концерт мітингом, і наказує виводити з зали тих, хто йому не до вподоби. Зал скандує «Пінк! Флойд!». Найстрашніше тут, як легко натовп іде за кумиром.
Run Like Hell · 4:14, Waiting for the Worms · 3:50 і Stop · 0:29 · Вотерс, Гілмор
Галюцинація триває: банда Пінка полює на людей, і порада одна — тікай. «Run Like Hell» — остання пісня, яку Гілмор і Вотерс написали разом. Потім відлік німецькою, «Eins, zwei, drei, alle», мегафон і важкий марш, а «черв’яки» роз’їдають розум Пінка зсередини. Усе обривається криком і 29 секундами «Stop», найкоротшою піснею Pink Floyd: Пінк просить, щоб усе скінчилося.
The Trial · 5:09 · Вотерс за всіх персонажів, музика Езріна і Вотерса
Суд у голові Пінка. Свідки — Вчитель, Дружина і Мати, звинувачення — він показав почуття «майже людської природи». Вотерс співає за кожного різним акцентом, під ним грає оркестр. Вирок: знести стіну. І вона падає з гуркотом.
Outside the Wall · 1:39 · Вотерс
Найтихіша пісня альбому після найгучнішого вибуху: кларнет, мандоліна, концертина. Що сталося з Пінком, не сказано. А в останню секунду голос починає фразу «Isn’t this where…», «Хіба не тут ми…». Переверніть першу платівку, і коло замкнеться.
Усі платівки Pink Floyd, які є в нас, зібрані на сторінці гурту.
Замість післямови
Якою була платівка «Animals», через тур якої Вотерс і задумав свою стіну? Що сталося з піснями, які не влізли в «The Wall» і перейшли в наступний альбом гурту, «The Final Cut»? І як звучить «The Dark Side of the Moon», єдина платівка Pink Floyd, яка продалася ще краще? Якщо після цієї історії вам захотілося дізнатися, шукайте далі. Музика того варта.
Ми розповідаємо такі історії, бо віримо: музика звучить інакше, коли знаєш, що за нею стоїть. А коли платівка крутиться у вас удома, ви забираєте з собою частинку цієї історії, цеглину тієї самої стіни, яку збудували, щоб урешті знести. І так, будемо чесні: на цьому ми теж заробляємо. Але закохати вас у музику для нас усе одно важливіше.
Команда Just Punk Vinyl