Вінілові платівки Beyoncé

Одну річ варто сказати до покупки: «Cowboy Carter» (2024) — це кантрі-платівка. Не поп із кантрі-елементами, а альбом із банджо, скрипками й гостями з Нешвілла. У нашому каталозі він стоїть у ритм-енд-блюзі разом із рештою її релізів, бо так влаштована навігація по артисту, — але якщо ви берете його, очікуючи продовження «Renaissance», очікування не справдиться.

Бейонсе народилася 1981 року в Х’юстоні й почала не сольно, а в Destiny’s Child, гурті, який існував з початку дев’яностих. Сольна кар’єра дала їй те, чого не було в групі, — право робити альбом як цілісну форму, а не як набір синглів.

Як змінювався її звук

«B’Day» (2006) ще працює за старими правилами: короткі треки, орієнтація на радіо, продюсерська команда, зібрана під конкретні пісні. Перелом стався десять років по тому з «Lemonade» (2016) — альбомом, який задумувався разом із фільмом і має наскрізну драматургію від першого треку до останнього. Тут з’явилися гітари, польовий блюз, зовсім не поповий монтаж.

«Renaissance» (2022) розвернув усе в бік танцполу: хаус, диско, майже безперервне зведення, де треки переходять один в один без пауз. А «Cowboy Carter» пішов у протилежний кінець американської музичної карти. Три альбоми поспіль — три різні жанрові території, і в цьому головна складність зібрати її на вінілі як щось однорідне.

Є конкретна деталь, яка робить наш тираж «Renaissance» колекційно цінним: це перший пресинг альбому, і на ньому досі звучить оригінальна версія треків B2 «Energy» і C4 «Heated» — з семплом «Milkshake» Келіс у першому й рядком, який пізніше визнали образливим до людей з інвалідністю, у другому. Обидва місця прибрали з наступних тиражів і зі стрімінгу вже після виходу альбому, і за нотатками Discogs відрізнити перший прес від пізніших можна тільки за маркуванням у раннауті — зовні коробки однакові. Пресували цей тираж на Record Technology Incorporated у Каліфорнії, а лак різав Леві Сайц на Black Belt Mastering; зведенням займався Стюарт Вайт. У колекційне видання, крім самих платівок, входять тверда розсувна коробка, тридцятишестисторінковий буклет із текстами й кредитами та один із трьох випадкових двосторонніх постерів 24 на 36 дюймів — набір, який точно не повторюється в кожному примірнику.

Що шукати на вінілі

Найперше — уважно дивитися на варіант «Cowboy Carter». У каталозі є дві різні позиції з цією назвою, обидві подвійні, і відрізняються вони кольором пресу та тиражем, а не змістом. Плутанина тут коштує грошей, бо ціна між варіантами відчутно різниться.

«Renaissance» виданий як бокс-сет на 180 грамах — це важливо для полиці, бо стандартний конверт такого видання товщий і в тісний ряд може не влізти. «Lemonade» на жовтому вінілі з розкладною обкладинкою — той випадок, коли колір обраний не випадково, а під візуальний ряд фільму.

Її альбоми стабільно займають два диски: у «Renaissance» шістнадцять треків із безперервним зведенням, у «Cowboy Carter» — двадцять сім. Обійтися однією платівкою тут неможливо навіть теоретично.

З чого почати

Слухачам, які приходять за танцювальною музикою, потрібен «Renaissance» — це найцільніший її альбом за темпом. Кому цікава Бейонсе як автор і оповідач, беріть «Lemonade»: він зроблений як історія й погано працює вроздріб. А якщо хочеться почути її голос без сучасного продакшну, найпростіший вхід — «B’Day» у перевиданні на 180 грамах.

Далі варто подивитися R&B / Neo-Soul, де зібрані її релізи, і Soul — саме звідти взято більшість вокальних прийомів, які вона використовує на повільних треках.