Вінілові платівки Oasis

Oasis зібралися в Манчестері 1991 року, і вся їхня історія тримається на конфлікті двох братів: Ліам співає, Ноел пише пісні, і жоден із них ніколи не вважав це справедливим розподілом. Гурт розпався 2009-го після сварки за лаштунками в Парижі, а 2025 року возз’єднався — і саме тому попит на їхні платівки зараз вищий, ніж у будь-який момент за останні п’ятнадцять років.

Як змінювався звук

Definitely Maybe (1994) — це стіна гітар, записана навмисно голосно і без пауз: альбом звучить так, ніби гурт боїться, що його вимкнуть. (What’s The Story) Morning Glory? (1995) додає мелодію й баладу, і саме він зробив Oasis головним гуртом Британії. Be Here Now (1997) — розширення тієї ж формули до абсурду: довші пісні, більше накладень, гучніше зведення. Пізні Standing On The Shoulder Of Giants (2000), Don’t Believe The Truth (2005) і Dig Out Your Soul (2008) звучать зібраніше й спокійніше, і саме їх зазвичай недооцінюють.

Наше видання Definitely Maybe — тираж до 20-річчя альбому, і в буклеті всередині розкладної обкладинки прямо вказано: перевидання 2014 року мастерував Ієн Купер на Metropolis Mastering у Лондоні. При цьому в самих кредитах Discogs оригінальний мастеринг 1994 року значиться за Оуеном Морісом, але без офіційного зазначення на релізі — позначка «Uncredited» стоїть прямо в базі. Зводили альбом Марк Койл і той самий Оуен Моріс, а записом на різних стадіях займалися одразу четверо інженерів — Анджалі Датт, Дейв Скотт, Марк Койл і Рой Спонг. На плівці наклеєна кругла наклейка з написом про подвійний важкий вініл, код для завантаження та бонусні раніше не видані треки й рідкості — це видання справді ширше за оригінальний трек-лист 1994 року. Обкладинка має матову поверхню замість глянцевої, що для перевидань Big Brother Recordings нетипово: більшість інших їхніх релізів Oasis виходять із глянцевим друком. У раннауті на кожній зі сторін після номера RKID 70 стоїть кругла позначка Ⓜ — фірмовий штамп Metropolis Mastering, підтвердження саме цього мастерингу.

Що шукати на вінілі

Про Be Here Now варто сказати прямо, бо це та неприємна правда, яку зазвичай обходять: альбом зведений на межі можливого за гучністю, з максимальним рівнем усього одразу. Це класичний приклад того, як робили наприкінці дев’яностих, і на платівці він залишається щільним і втомлюючим — вініл цього не виправляє. Купувати його варто заради пісень, а не заради звуку.

Definitely Maybe і Morning Glory виходять подвійниками на 180 грамах з ремастерів, зроблених до ювілеїв. До тридцятиріччя Definitely Maybe вийшов також бокс із чотирьох платівок з демо й альтернативними версіями.

The Masterplan — це збірка сторін «Б», а не альбом. Особливість у тому, що в Oasis середини дев’яностих на звороті синглів опинявся матеріал, який в інших гуртів був би головним хітом, тому ця збірка сильніша за більшість офіційних альбомів. Але альбомом вона від цього не стає.

З чого почати

Definitely Maybe у нас забирають частіше за решту, і як перша платівка він працює краще: там найбільше енергії й найменше самозамилування. Morning Glory потрібен, якщо вам потрібні саме «Wonderwall» і «Don’t Look Back In Anger». А The Masterplan варто взяти третьою покупкою — це найкращий спосіб зрозуміти, наскільки щедро гурт розкидався матеріалом.

Поруч: Britpop — сцена, яку вони очолювали, і Indie Rock, звідки вони вийшли.