Вінілові платівки The Verve

Гурт із Віґана проіснував із 1989 по 2009 рік і за цей час двічі розпадався й двічі збирався знову. Постійне ядро — Річард Ешкрофт, гітарист Нік Маккейб, басист Саймон Джонс і барабанщик Пітер Солсбері; Саймон Тонґ грав із ними тільки в період 1996–1999 років, тобто рівно на найвідомішому альбомі. Одна деталь, важлива при пошуку старих пресів: до 1993 року гурт називався просто Verve, без артикля, і додати «The» довелося після претензій американського джазового лейбла з такою ж назвою. На ранніх конвертах ви побачите саме коротку версію — це не підробка.

Як змінювався звук

«A Storm In Heaven» 1993 року — це ще не брит-поп, а неопсиходелія з гітарою, залитою ефектами так, що мелодію доводиться шукати. Слухачі досі підписують той період тегами «shoegaze» і «space rock», і обидва по суті правильні: пісня там існує як хмара, а не як конструкція з куплетів.

За чотири роки все перевернулося. «Urban Hymns» 1997-го — платівка з чіткими піснями, струнними аранжуваннями і приспівами, розрахованими на великі зали. Маккейб і його гітарні простори нікуди не поділися, але тепер вони обслуговують пісню, а не заміняють її.

Побічні релізи показують третій бік гурту. «No Come Down» зібраний із бі-сайдів і чорнових записів раннього періоду, а «Voyager 1» — концертний матеріал того ж часу. Обидва виходили обмеженим накладом до Record Store Day, і саме там чути, як цей гурт працював без студійного нагляду.

Наш тираж «Urban Hymns» 2022 року — не той самий пресинг, що виходив раніше під тим самим номером: лак для нього різав Стюарт Хоукс на Metropolis Mastering, і в раннауті стоїть позначка «STU», тоді як паралельна версія з іншим оформленням конверта (де гурт зображений на іншому фото) мала інший текст у раннауті й різалася окремо.

Що шукати на вінілі

«Urban Hymns» у нас представлений подвійником на 180 грамах з ремастерингом. Тут двійник виправданий довжиною: альбом іде близько сімдесяти пʼяти хвилин, і будь-яка спроба вкласти його в один диск угробила б саме те, заради чого його слухають, — глибину гітарних текстур на тихих місцях.

«A Storm In Heaven» навпаки живе на одній платівці і в ремастереному вигляді звучить помітно рівніше за оригінал 1993-го: у першому пресі верхи були різкуватими, і ремастеринг це прибрав. Тут важливий тип видання, і його варто перевіряти в описі картки.

З релізами Record Store Day інша логіка. Це разові наклади без перевидань, і купують їх не за звук, а за те, що іншого шансу не буде. Якщо ви збираєте гурт цілком, «No Come Down» і «Voyager 1» — саме той випадок, коли зволікати не варто.

З чого почати

Найкоротший шлях до розуміння гурту — «Urban Hymns»: там усе, чим вони закінчили, у зібраному вигляді. Тим, кому цікавіше, з чого вони починали, і хто не боїться музики без явних приспівів, потрібен «A Storm In Heaven». А колекціонерам, які вже знають обидва, залишаються збірки бі-сайдів — саме там ховається найдивніший матеріал.

Щоб зрозуміти контекст, подивіться Britpop — сцену, до якої їх зарахували на піку популярності, і Shoegaze/Dream Pop, звідки вони насправді вийшли. Різниця між цими двома розділами і є історією гурту в стислому вигляді.