Power Metal ⁶

Уявіть собі середину вісімдесятих. Метал тоді розколовся на два табори. Треш злиться на війну, бомбу й лицемірство, а глем-метал фарбує губи для MTV і співає про вечірки. І ось у Гамбурзі п'ятеро хлопців грають так швидко, як треш, але співають високо й світло, наче хор у соборі, і про драконів, ключі й порятунок світу. Це звучало наївно, і сміялися з цього вже тоді. Але молодь по всій Європі почула в цьому те, чого їй бракувало: музику, яка не соромиться вірити в перемогу.

Павер-метал часто плутають із «просто важким роком», хоча головне в ньому не вага. У ньому є швидкість, висота і щирість, від якої спершу ніяково, а потім хочеться підспівувати.

Пісні про те, що темряву можна перемогти

У серці павер-металу живе герой. Не обов'язково лицар із мечем, хоча мечів тут вистачає. Це будь-хто, хто опиняється перед чимось більшим за себе і не відступає. Тексти розповідають про битви, втрачені королівства, клятви й побратимство, але йдеться в них про звичайну людську мужність. Фентезі тут працює як збільшувальне скло: на драконі добре видно те, що в буденному житті дрібне й непомітне.

Тому ці платівки ставлять не тоді, коли хочеться впасти на дно, а тоді, коли треба з нього піднятися. Перед важким днем, у довгій дорозі, після поразки. У павер-металі себе впізнають ті, хто в дитинстві зачитувався Толкіном, хто почувався чужим і мріяв про свою дружину лицарів. Ця музика не обіцяє, що буде легко. Вона каже, що боротися варто, і каже це без іронії. Саме за це її люблять одні й не розуміють інші.

Від веселки Блекмора до гарбуза з Гамбурга

Коріння тягнеться в сімдесяті. Гітарист Ritchie Blackmore пішов із Deep Purple і заснував Rainbow, а співати туди покликав Ronnie James Dio, власника могутнього голосу і великого смаку до чарівників і веселок. Їхній альбом Rising з епічною «Stargazer», а згодом стрімка «Kill the King» уже звучали як павер-метал до появи самої назви. Британська нова хвиля хеві-металу дала решту: Judas Priest навчили метал співати високо і грати на дві гітари, Iron Maiden дали галопний ритм і любов до історій.

Німеччина виявилася найкращим ґрунтом. Гурт Accept із Золінгена ще 1982 року записав шалену «Fast as a Shark» і показав, що німецька сцена може бути швидшою за британських учителів. Helloween зібралися в Гамбурзі 1984-го і підписалися на берлінський лейбл Noise Records, який тоді збирав найгучніших новачків країни. Свій ранній стиль гітарист Kai Hansen описував як «Iron Maiden на швидкості». Справжній перелом стався, коли до гурту прийшов 18-річний Michael Kiske, який ніколи не вчився співати професійно. З ним вийшла дилогія Keeper of the Seven Keys (1987–1988). Гурт хотів видати подвійний альбом, але лейбл відмовився, і так з'явилися дві частини.

Віра проти цинізму

Павер-метал виріс як відповідь на втому від двох крайнощів. Він не хотів похмурості трешу й не хотів пластикового блиску глему. Його музиканти брали в них найкраще: швидкість у перших, мелодію в других. Над усім цим вони ставили пафос героїчної пісні. В Америці той самий дух ніс Manowar, гурт басиста Joey DeMaio, що оголосив війну «фальшивому металу» і перетворив вірність жанру на клятву. Альбом Kings of Metal звучить як маніфест цієї віри. Слава в цьому світі мала значення лише як визнання від своїх, тож павер-метал довгі роки жив на фестивалях і в листуванні фанатів, а не в чартах.

Галоп, хор і голос під самою стелею

Звучання випливає з тієї ж ідеї підйому. Подвійна бочка барабанів б'є безперервним галопом, наче кавалерія. Дві гітари грають мелодії в терцію, а соло спираються на класичну музику й гармонічний мінор. Вокал підіймається туди, де звичайний голос зривається, і тримається там. Приспіви пишуть так, щоб їх могли проспівати десять тисяч людей. Blind Guardian із Крефельда, гурт вокаліста Hansi Kürsch, додали до цього багатошарові хори й середньовічні мотиви. Їхню «The Bard's Song» на концертах співає зал, а гурт часто просто мовчить і слухає.

Повернення з дев'яностих і нові королівства

У дев'яності, коли верх узяли гранж і грув, павер-метал здавався пережитком. Його повернула шведська HammerFall. Гурт заснував у Гетеборзі Oscar Dronjak, вихідець із дет-металу, а серед ранніх учасників були музиканти In Flames і Dark Tranquillity. Їхній дебют Glory to the Brave 1997 року, виданий німецьким лейблом Nuclear Blast, знову розпалив інтерес до жанру по всій Європі. Далі стиль розгалузився. Фінська Nightwish поєднала його з оперним голосом Tarja Turunen і оркестром і відкрила дорогу симфо-металу. Hansi Kürsch разом із Jon Schaffer з Iced Earth створив проєкт Demons & Wizards. Італійці, фіни й британці з DragonForce довели швидкість і розмах до межі.

З чого почати слухати

Почніть із Keeper of the Seven Keys: Part II від Helloween. Це взірець жанру: «Eagle Fly Free» летить, а «I Want Out» стала гімном усіх, кому тісно. Потім переходьте до Nightfall in Middle-Earth від Blind Guardian. Це концептуальний альбом за «Сильмариліоном» Толкіна, і на ньому є «Mirror Mirror», найкраща пісня, щоб зрозуміти стиль за п'ять хвилин.

Щоб почути, звідки все взялося, поставте Rising від Rainbow і дослухайте до кінця «Stargazer». А Glory to the Brave від HammerFall покаже, як жанр воскрес саме тоді, коли його вже поховали. Після цих чотирьох платівок вам, найімовірніше, захочеться взяти до рук меч. Чи принаймні наступну платівку.