New Prog ¹

У середині 2000-х музику слухали шматками: сингли з iTunes, плеєр на режимі shuffle, пісня як окремий файл без конверта й без історії. Саме тоді кілька гуртів почали записувати платівки, які треба слухати від першої до останньої хвилини, з сюжетами, наскрізними мотивами й піснями, довшими за обідню перерву. Слово «прог» тоді звучало майже як образа: від часів панку воно означало віртуозів у плащах і двадцятихвилинні соло. Нью-прог повернув ту сміливість, але зняв із неї плащ.

Це не одна сцена і не один звук. Британець Steven Wilson із Porcupine Tree, двоє колишніх панків із техаського El Paso в The Mars Volta, хлопець із передмістя Нью-Йорка, який пише космічну сагу в Coheed and Cambria, трійця винахідників із Портленда в Menomena. Їх об’єднує не саунд, а те, що жоден із них не вміщається в одну коробку.

Музика для тих, кому тісно в трьох хвилинах

Класичний прог сімдесятих часто мріяв про інші світи. Нью-прог теж любить вигадані сюжети, але під ними майже завжди лежить щось болісно справжнє. De-Loused in the Comatorium гурту The Mars Volta розповідає про чоловіка на ім’я Cerpin Taxt, який після передозування тиждень блукає снами в комі. Прообразом героя став Julio Venegas, художник з El Paso і друг вокаліста, який 1996 року наклав на себе руки. Fear of a Blank Planet гурту Porcupine Tree — портрет підлітка, приспаного таблетками й екранами. На цей альбом сильно вплинув роман Брета Істона Елліса Lunar Park. Довга форма тут не для того, щоб похизуватися: про оніміння, залежність і втрату за три хвилини просто не розкажеш.

Тому ця музика дозволяє слухачеві бути складним. Її ставлять увечері, коли потрібен не фон, а щоб музика провела тебе через увесь стан: тривога наростає аж до вибуху, а потім стихає. Люди впізнають себе в цих контрастах, бо ніжне й люте часто живуть в одній людині, як і в одній пісні. Нью-прог ніби каже: твоє внутрішнє життя варте сорока хвилин уваги.

Після панку, після гранжу, в епоху файлів

Porcupine Tree наприкінці 1980-х почався в Англії як жарт: Wilson вигадав неіснуючий гурт і записував його сам. Упродовж дев’яностих це був психоделічний космічний рок у дусі Pink Floyd. Потім Wilson спродюсував шведський гурт Opeth, захопився металевою вагою, і 2002 року альбом In Absentia з барабанщиком Gavin Harrison зазвучав уже жорсткіше. Клавішник Richard Barbieri колись грав у британському нью-вейв-гурті Japan і привніс у цю музику свої туманні звукові текстури.

Тим часом у прикордонному El Paso на злеті розпався пост-хардкор-гурт At the Drive-In. Cedric Bixler-Zavala та Omar Rodríguez-López заснували The Mars Volta, а їхній дебют спродюсував разом з Omar Rick Rubin — людина, що записувала Slayer і пізнього Johnny Cash. На басу зіграв Flea з Red Hot Chili Peppers. Дорогу їм проклали Radiohead з OK Computer і Kid A та Tool: ці гурти довели, що масова аудиторія витримує складність.

Проти формату і проти страху здатися претензійним

Найцікавіше тут в іронії: прог повернули діти панку й емо, тобто тих сцен, які колись його висміяли. Вони виступали проти радіоформату, проти пісні-товару, проти правила, що серйозність — це не круто. Menomena самі видали свій дебют і для запису написали власну програму. Обкладинку Friend and Foe намалював Craig Thompson, автор графічного роману Blankets: вирізні вікна, коло, що обертається, приховані малюнки. Ця робота отримала номінацію на Grammy за оформлення. Альбом знову став річчю, яку тримаєш у руках і розглядаєш.

Тиша, удар і знову тиша

Звучання випливає з цієї ідеї: якщо пісня має прожити цілий стан, їй потрібні і тиша, і обвал. У Porcupine Tree акустична гітара тоне в синтезаторному тумані Barbieri, а потім вривається металевий риф і точні, як годинник, барабани Harrison. Для Anesthetize Wilson спеціально написав фрагмент під соло Alex Lifeson із Rush, і той записав його у своїй студії. The Mars Volta — це високий, майже істеричний голос Cedric, нервова гітара Omar, латиноамериканські ударні, даб і фрі-джаз. Claudio Sanchez із Coheed and Cambria співає високо, як у поп-панку, тільки поверх металевих рифів, і розгортає сагу The Amory Wars, яку видає ще й коміксами. Menomena передавали один мікрофон по колу: програма Deeler, яку написав Brent Knopf, закільцьовувала барабани, бас, піаніно, саксофон, і пісня складалася як колаж.

Прог без сорому

Нью-прог зробив довгу форму знову природною для молодших слухачів. Wilson став головним реставратором класики: він перемікшовує старі прог-альбоми, зокрема каталог King Crimson, тож нове покоління буквально відновило старе. Нащадків під власною назвою цей ярлик не дав: його ідеї розійшлися прогресивним металом, арт-роком і інді, яке перестало боятися складності. Обидва головні гурти пізніше повернулися: Porcupine Tree 2022 року випустили CLOSURE/CONTINUATION, а The Mars Volta того ж року — несподівано тихий альбом.

З чого почати слухати

Почніть із Fear of a Blank Planet Porcupine Tree: це найцілісніша історія стилю, і в її центрі стоїть Anesthetize, майже вісімнадцять хвилин, які пролітають швидше, ніж здається. Потім De-Loused in the Comatorium гурту The Mars Volta, гарячковий сон, записаний із живим болем утрати. Для Coheed and Cambria підійде Good Apollo, I'm Burning Star IV, Volume One: From Fear Through the Eyes of Madness, де космічна опера звучить як стадіонний рок.

А щоб почути, що нью-прог буває легким і грайливим, поставте Friend and Foe гурту Menomena. Тут складність ховається в стрибках ритму, у духових і в тому, як одна петля обростає іншими, поки пісня не розквітне.