EDM Trap ²

Уявіть зал, де кілька тисяч людей завмерли. Звук довго тягнеться вгору, барабани частішають, хтось уже підняв руки. Потім настає секунда тиші, і на зал падає бас, такий низький, що його відчуваєш грудьми. Так звучить EDM-треп. Це танцювальна музика, яку зібрали з бита атлантського вуличного репу й важкого басу британського дабстепу. Репера з цього бита прибрали, а напругу залишили.

У 2012 році кілька продюсерів у різних містах майже одночасно зрозуміли, що темний хіп-хоп-біт може існувати без слів. Його можна грати на величезних фестивальних сценах, і натовп ловитиме кожен удар. Зі спальних кімнат і SoundCloud за кілька місяців цей звук дійшов до головних сцен Америки.

Очікування, дроп і дозвіл бути гучним

Атлантський треп розповідав про «trap house», місце, де торгують наркотиками. У ньому була тривога, параноя і холодна гордість людини, яка вижила. EDM-треп розповідь прибрав, а відчуття залишив: сирени, зловісні синтезатори й удари, схожі на постріли. Ці звуки більше не описують чиєсь життя на районі. Тепер це просто стан тіла: страх і сила одночасно, як на гойдалці у верхній точці.

Головний сенс стилю в чеканні та розрядці. Наростання триває, ніби зал затримав дихання, а дроп дозволяє нарешті видихнути разом з усіма. Цю музику ставлять, коли хочеться бути великим і гучним: перед вечіркою, у спортзалі, в машині з опущеними вікнами. Люди впізнають у ній себе, бо кожен знає це напруження, яке хочеться скинути, і рідко отримує на це дозвіл. Тут дозвіл видають кожні шістнадцять тактів.

Атланта, Південний Лондон і фестивальна Америка

У стилю два батьки. Перший — треп із Атланти 2000-х, від T.I., Gucci Mane і Young Jeezy. Їхні продюсери, як-от Zaytoven, Shawty Redd, а згодом Lex Luger, створили впізнаваний рецепт: гуде бас драм-машини Roland TR-808, а хай-хети тріщать дрібними тріолями. Другий батько — дабстеп, що з’явився в Південному Лондоні на початку 2000-х. Він звучав на 140 bpm з відчуттям половинного темпу. На початку 2010-х в Америці з нього зробили гучну версію для арен.

Тоді ж у США вибухнула фестивальна культура електронної музики, і публіка шукала нових відчуттів. У січні 2012-го чиказький дует Flosstradamus виклав ремікс на «Original Don» гурту Major Lazer. Major Lazer — проєкт продюсера Diplo, який заснував лейбл Mad Decent. Flosstradamus сповільнили трек і напхали в нього всі прийоми трепу, і саме з цього реміксу багато хто відраховує історію стилю. Влітку вийшов EP дуету TNGHT. У ньому шотландець Hudson Mohawke, співзасновник глазговського лейбла LuckyMe, об’єднався з монреальським продюсером Lunice. Вони записали п’ять треків у лондонській студії за кілька ночей. Ще раніше можна згадати DJ Shadow, якого вважають одним із батьків інструментального хіп-хопу. Він довів, що біт без репера може бути цілою історією.

Біт, який втік від репера

Хіп-хоп-біт завжди працював на голос. EDM-треп зробив його головним героєм. Продюсери обходили стару систему: не чекали контрактів і схвалення радіо, а викладали треки в мережу, і їх підхоплювали інші діджеї. Так було з «Harlem Shake» бруклінського продюсера Baauer (Гаррі Родрігес). Трек вийшов 2012 року на Jeffree's, дочірньому лейблі Mad Decent. Шотландець Rustie поставив його у своєму міксі, а в лютому 2013-го трек став мемом: у відео одна людина танцює сама, а з дропом раптом шаленіють усі. Він першим у стилі очолив Billboard Hot 100. Семпли в треку не встигли легально погодити, і Baauer казав, що грошей із цього хіта не отримав. Про ставлення індустрії до музики з інтернету це говорить більше, ніж будь-які чарти.

Сирени, тріоль і бас, що падає згори

Звук стилю виріс із його мети розгойдати натовп. Під темп 140 bpm можна танцювати і швидко, і вдвічі повільніше, і саме з цієї подвійності народжується розгойдування. Хай-хети строчать дробом, а снейр часто б’є лише раз на такт, тож лишається багато порожнечі. Зверху звучать духові, що ревуть, як у марширувальному оркестрі, гудять сирени, а голосові вигуки нарізано на шматки й використано як ударні. Під усім цим лежить синтбас: довгий, низький, з таким відчуттям ваги, ніби плита зісковзує з даху. У TNGHT усе майже мінімалістичне, у них бувають треки, побудовані навколо кількох ударів. А RL Grime, лос-анджелеський продюсер Генрі Стейнвей, онук останнього власника родинної фортепіанної фірми Steinway & Sons, будує з тих самих деталей похмурі звукові ландшафти.

Від мема до студії Kanye West

EDM-треп швидко повернувся туди, звідки прийшов, — у хіп-хоп. Kanye West узяв трек TNGHT «R U Ready» за основу пісні «Blood on the Leaves» з альбому Yeezus (2013), і Hudson Mohawke та Lunice стали співпродюсерами. Пісня DJ Snake і Lil Jon «Turn Down for What» перенесла ці дропи в поп-культуру. Фестивальний треп, гібриди з дабстепом і м’якший, мелодійніший future bass продовжили цю лінію. Навіть другий альбом RL Grime NOVA часто відносять уже до future bass. Головне, що стиль змінив, — ставлення до ритму. Біт із вуличного репу став спільною мовою для клубів у всьому світі.

З чого почати слухати

Почніть з EP TNGHT (2012): це п’ятнадцять хвилин музики, у якій видно весь стиль, від гордовитих духових «Higher Ground» до порожнечі «R U Ready». Далі послухайте Void RL Grime (2014). На ньому той самий інструментарій звучить як нічне місто, з холодними синтезаторами в «Core» і сирен-трепом «Scylla».

Альбом Baauer Aa (2016) покаже, що автор «Harlem Shake» не обмежився одним мемом: він шукає звуки по всьому світу й зводить їх до клубного удару. Завершіть EP TNGHT II (2019). Дует повернувся після шести років паузи, і за цей час багато хто встиг перейняти їхній звук, але вони все одно звучать сміливіше за тих, хто їх наслідував.