Dancehall ⁶

Кінгстон, 1981 рік. У травні помер Боб Марлі. Країна ще не оговталася від найкривавіших виборів у своїй історії. А десь у дворі за бляшаним парканом хлопці ставлять стіну саморобних колонок. Бас такий, що в руці тремтить пластикова склянка. Над ритмом хлопець із мікрофоном говорить, сміється й дражнить натовп. Сіону тут ніхто не чекає. Усі чекають наступного куплету.

Dancehall — це момент, коли ямайська музика перестала молитися й почала танцювати тут і зараз. У reggae він узяв бас і вулицю, а проповідь залишив. Так з’явилася мова, якою потім заговорили ragga, jungle, reggaeton і чимала частина сучасної поп-музики.

Право бути гучним сьогодні вночі

Roots reggae обіцяв звільнення колись: повернення до Африки, падіння Вавилону. Dancehall відповідав простіше: поки ми тут, живемо на повну. Його теми — тіло, флірт, хвальба, суперництво, гумор, а часом і жорстока вулиця з її зброєю. На Ямайці для цього є два слова. «Culture» — це пісні про віру й соціальну правду, «slackness» — розв’язні, відверто сексуальні тексти. Dancehall тримав у собі обидва полюси й не соромився жодного.

Душу стилю найкраще пояснює Yellowman. Вінстона Фостера покинули батьки, він ріс у кінгстонських сирітських закладах, і через альбінізм з нього глузували. Продюсери відмовляли йому через зовнішність. Тоді він вийшов на сцену в жовтому костюмі, сам жартував зі свого кольору шкіри й вигадував нахабні історії про свою неперевершену привабливість. Натовп його обожнював. Ось що дає dancehall: можливість переписати себе через мікрофон, стати королем на один вечір і перекричати обставини. Його ставлять, коли тиждень видався важким і хочеться не думати, а рухатися. Або коли треба відчути себе частиною натовпу, що дихає в ритм одного басу.

Кінгстон після 1980-го: двір, паркан, саунд-систем

Наприкінці 70-х Ямайка була розірвана навпіл. Дві партії — PNP Майкла Менлі та JLP Едварда Сіґи — спиралися на озброєні банди в бідних кварталах Кінгстона. Вибори 1980 року забрали близько 800 життів. Сіґа переміг і розвернув країну до США й МВФ, але бідності в гетто від цього не поменшало. Під кінець десятиліття на острів прийшов кокаїн, і вулична війна отримала нові гроші.

У такому світі місцями свободи стали «dancehalls» — танцмайданчики й двори, де грали саунд-системи. Це пересувні дискотеки з власними колонками, селектором, який ставить платівки, і діджеєм. На Ямайці діджеєм називають саме того, хто читає в мікрофон. Саунд-системи сходилися в клешах, і переможця визначав натовп. Тож музика народжувалася не на радіо, а просто перед людьми, які відразу показували, що працює, а що ні.

Замість проповіді — жива вечірка

Після смерті Марлі roots reggae став для світу символом. Але кінгстонській молоді він дедалі більше здавався музикою старших: духовною, повільною, зробленою на експорт. Dancehall повернув музику її першим слухачам. Дорогу йому проклали ще наприкінці 60-х. U-Roy почав говорити поверх інструментальних версій пісень. King Tubby, звукоінженер із району Waterhouse, перетворив ці версії на dub, де бас і барабани звучать майже голими. Діджеї 80-х збудували на цьому цілий світ. Його основою стала система riddim: одна інструментальна доріжка, на яку свої пісні записують десятки артистів. Старі ритми отримували друге життя. Так Tenor Saw у 1985-му заспівав «Ring the Alarm» на ритм «Stalag», записаний ще в 70-х. Пісня розповідає про клеш чотирьох саунд-систем: dancehall співав сам про себе.

Голий скелет ритму і голос, що стрибає по ньому

Ранній dancehall — це roots reggae без усього зайвого. Тут головну роль зіграв Henry «Junjo» Lawes, продюсер, що стояв за лейблом і саунд-системою Volcano, разом зі студійною групою Roots Radics. У них важкий сухий бас, ляскучий малий барабан і мінімум прикрас. Поруч працювали Sly & Robbie — барабанщик Sly Dunbar і басист Robbie Shakespeare, найвідоміша ритм-секція Ямайки. Вони одними з перших почали експериментувати з електронними барабанами. По цьому скелету вільно пересувався голос. Yellowman римував на ходу, і за його словами, саме так склався «Zungguzungguguzungguzeng»: він почув ритм у студії й просто почав римувати. Eek-A-Mouse, високий худорлявий співак, вплітав у пісні фірмовий скет зі складів-бурмотінь. Tenor Saw співав тонким, наче плачучим голосом. Так з’явився sing-jay — щось середнє між співаком і діджеєм. У 1985-му стався перелом. Wayne Smith і Noel Davey знайшли пресет «rock» на дешевому клавішнику Casio MT-40. King Jammy, справжнє ім’я Lloyd James, учень King Tubby, зробив на ньому «Under Mi Sleng Teng». На клеші ця синтетична пісня розгромила суперника, і за кілька місяців Ямайку накрила хвиля цифрових riddim.

Від Casio до Сан-Хуана й Лондона

Sleng Teng відкрив еру ragga: тепер музику робили без групи, на одній машині, швидко й дешево. Ритм став різкішим, а героями записів стали продюсери. Ця хвиля дала Shabba Ranks, Buju Banton, Bounty Killer і Beenie Man. Ямайська діаспора перенесла саунд-системи до Лондона й Нью-Йорка. Британський jungle позичав у ragga голоси й бас. У Панамі й Пуерто-Ріко іспаномовні виконавці на ямайських ритмах створили reggaeton, і його базовий біт досі називають dembow — за піснею Shabba Ranks «Dem Bow». Відлуння dancehall легко почути в Rihanna, яка виросла на Барбадосі й записала «Work» на dancehall-ритмі. Воно є в The Bug — так виступає лондонський продюсер Kevin Martin, який поєднав ямайських MC з індустріальним басом. Є воно й у GAIKA, що змішує dancehall з похмурою лондонською електронікою.

З чого почати слухати

Почніть із «Zungguzungguguzungguzeng» Yellowman (1983). Junjo Lawes, Roots Radics, дотепний діджей і бас, від якого дрижать стіни. Тут є і вечірка, і «The Good, the Bad & the Ugly» — гостра пісня про життя в гетто. Далі послухайте «Wa-Do-Dem» Eek-A-Mouse (1981): та сама студійна команда, але замість скоромовки — спів, який ні з чим не сплутаєш.

Щоб почути цифровий поворот, візьміть «Fever» Tenor Saw (1986): старі ритми в новому вбранні й голос, що згас зарано — співак загинув у Х’юстоні у 21 рік. А потім перестрибніть на двадцять років уперед, до «London Zoo» The Bug (2008), і почуєте, як ця енергія звучить у похмурому мегаполісі.