Crimean Tatar Folk ¹

Уявіть весілля в кримському селі. Скрипка й кларнет грають уступ, барабан тримає ритм, гості стають у коло. Повільний танець раптом переходить у швидку хайтарму, і ноги самі шукають кульгавий розмір на сім долей. Кримськотатарська народна музика вміє бути такою радісною. Водночас це музика народу, у якого відібрали дім, тож у ній завжди звучить пам'ять про нього.

Цю музику понад сорок років зберігали далеко від Криму, у вигнанні, а потім повернули на півострів. Саме тому вона не схожа на музейний фольклор. Кожна мелодія в ній щось важить, бо її передавали від людини до людини, коли більше нічого передати не могли.

Пісня про дім, якого немає поруч

Головне почуття цієї музики — туга за рідною землею, яку тут описують дуже конкретно. Тут співають про вітер з Алушти, про сади, про гірські дороги, про два джерела. Пісня «Ey, güzel Qırım» («Ой, прекрасний Криме») з'явилася вже після депортації, і хто її написав, невідомо. Її мелодію впізнає кожен кримський татарин. У ній людина шкодує, що не прожила молодість на рідній землі. Таку пісню не співають, щоб показати голос. Її співають, щоб не забути.

Проте сум тут не перемагає. Поруч із ним є кохання, жарт і танець. У пісні «Yosmam» хлопець просить кохану не плакати в розлуці й вірити, що він повернеться. З цією музикою сідають за стіл із родиною, ставлять її в день пам'яті 18 травня і танцюють під неї на весіллі. Вона вчить, що можна втратити все, крім мови і пісні. Слухач чує в ній свою історію про корені, розлуку і впертість, з якою люди повертаються додому.

Між степом, горами й морем

Ця музика складалася століттями на півострові, де жили поруч тюркські кочовики, грецькі й італійські портові міста, а потім Кримське ханство, тісно пов'язане зі Стамбулом. Тому вона ніколи не була однією. Степові татари співали йир: стриману, лаконічну пісню з простою мелодією і суворою манерою виконання. У горах і на Південному березі співали тюркю, з багатими прикрасами, хроматизмами й складними ритмами. У ній чути і Чорне море, і близький Схід.

Найстаріший шар цієї музики пов'язаний з ханським двором. Інструментальні п'єси, які грали на бенкетах, згодом пішли в народ і стали загальними. Там же склалися макам, імпровізаційна п'єса для голосу й інструментів, схожа на сюїту, і мане, лірична пісня, яку співали хором і водночас танцювали хоран. Іляхі, повчальні релігійні піснеспіви, лунали наприкінці молитви. Так з'явилася цілісна культура, де весілля, мечеть і застілля мали кожне свою музику.

Пам'ять, яку не змогли депортувати

У травні 1944 року радянська влада вивезла весь кримськотатарський народ, понад 190 тисяч людей, переважно до Узбекистану. Багато хто помер у дорозі й у перші роки вигнання. Від цього часу музика стала для народу способом лишитися собою. Співачка Сабріє Ереджепова, зірка кримськотатарської естради у вигнанні, у 1970 році записала в Середній Азії старовинну пісню «Kene Aldı Ğam Beni». Під час запису поруч стояли радянські наглядачі й питали, про що вона співає. Тому слова довелося змінити, і справжній текст зберегли поза записом. Пісня тут існувала всупереч владі, а не завдяки їй.

Сім долей і плач кларнета

Звучання цієї музики виростає з її історії. Ансамбль зазвичай складається зі скрипки, кларнета, труби й бубна. Повний склад грає вступ, і саме він налаштовує на настрій пісні. Серед давніх інструментів є саз, кеманча, кавал і давул. Ця музика не обмежується мажором і мінором: у ній звучать дорійський, фригійський і міксолідійський лади, а пентатоніки немає зовсім. Найвідоміший танець, хайтарма, написаний розміром 7/8 або 7/16, і музиканти з інших традицій часто не можуть його зіграти. Повільний танець, агир ава, нерідко одразу переходить у хайтарму. Так у одному номері вміщуються і смуток, і вибух радості. Кларнет тут то веде, то плаче, а голос співає одну мелодію, яка при грі гуртом розходиться в легкі відхилення.

З весільного кола на велику сцену

Після повернення в Крим наприкінці 1980-х ця музика знову зазвучала там, де виникла. Композитор Джеміль Каріков видав десять збірок кримськотатарської музики, зокрема інструментальну музику ханської доби і пісні степового Криму. Найголосніше цю традицію почули тоді, коли співачка Jamala, донька кримського татарина, виграла Євробачення-2016 з піснею «1944». Приспів у ній кримськотатарською, і взятий він з «Ey, güzel Qırım», яку Jamala чула від прабабусі. Мільйони людей уперше почули цю мову, хоч і не знали, що чують народну пісню. Після цього традиція перестала бути лише сімейною і стала частиною української культури.

З чого почати слухати

Почніть з альбому Jamala «Qırım» 2023 року. У ньому чотирнадцять старовинних пісень, і кожну знайшли в окремому місці Криму: Карасубазарі, Ялті, Джанкої, Кефе, Ак'ярі. Над альбомом працювали понад вісімдесят народних і симфонічних музикантів. Його вже довели до зведення, коли почалася повномасштабна війна, і матеріал опинився під обстрілами на Київщині. Слухайте його як карту півострова: від гірської «Dağlarnıñ Yolları» до ніжної «Yosmam».

Потім послухайте записи Сабріє Ереджепової. Це голос самого вигнання, і в ньому чутно, як пісня виживала під наглядом. Далі варто поставити альбом Jamala «1944». Там народний приспів вплетений у сучасну поп-баладу, а історія депортації звучить мовою, зрозумілою всьому світу. Щоб почути, як ця традиція просочувалася в пісні Jamala задовго до Євробачення, послухайте «All or Nothing» з піснею «Unutmasan» та «Чому» з композицією «Meni Ğamdan Azat Eyle».