Chiptune ²

У 1978 році в японських залах ігрових автоматів з'явилися чотири низькі ноти. Вони йшли вниз, повторювалися по колу й прискорювалися тим більше, чим ближче прибульці в Space Invaders підбиралися до гравця. Піснею це ще не було. Радше серце машини, яке б'ється дедалі частіше, але від нього пітніли долоні. З цього почався чіптюн, музика, яку грає сам звуковий чип, бо інших інструментів у нього немає.

Минуло кілька років, і ця «бідна» музика перестала бути просто супроводом. Мелодії з картриджів наспівували у дворах. А покоління, яке виросло з джойстиком у руках, перетворило старі приставки на справжні інструменти й вийшло з ними на клубні сцени.

Радість у чотирьох голосах: про що чіптюн

Чіптюн про вміння радіти, коли можливостей обмаль. Звуковий чип Game Boy мав чотири голоси: два для мелодії й басу, один для хвилі довільної форми і шум, з якого робили барабани. За пишним аранжуванням тут не сховаєшся, тож кожна нота має бути на своєму місці. Це чесність, близька до панку: у гітариста три акорди, у програміста чотири канали, і всередині цих рамок повна свобода.

А ще це музика пам'яті. Для мільйонів людей ці пищання звучать як дитинство: зимовий вечір, телевізор, друг поруч на дивані, рівень, який ніяк не вдається пройти. Тому чіптюн водночас веселий і трохи щемкий. Він бадьорить, як стартовий екран гри, і нагадує про час, коли весь світ складався з пікселів. Його вмикають, щоб зарядитися перед справою чи потанцювати без зайвої серйозності. Або щоб кілька хвилин знову побути дитиною, яка вірить, що завжди буде ще одне життя.

Від ігрових залів до дитячих кімнат: звідки взялися пищалки

Кінець 1970-х і 1980-ті роки стали часом, коли комп'ютер переїхав із лабораторії додому. Пам'ять коштувала дорого, і записаний звук у гру не вміщався. Тому музику писали кодом, ноту за нотою, під конкретну мікросхему. У Японії тон задавала Nintendo: її композитор Koji Kondo у 1985 році написав тему Super Mario Bros., яку й досі впізнають з перших тактів. У Британії тим часом панував Commodore 64 із чипом SID. Його сконструював інженер Bob Yannes, і в чипі були справжні синтезаторні фільтри. Композитори на кшталт Rob Hubbard вичавлювали з трьох його голосів цілі рокові епопеї.

Наш регіон у цій історії теж є. Tetris у 1984 році створив московський програміст Олексій Пажитнов. Коли в 1989-му гра вийшла на Game Boy, японський композитор Hirokazu Tanaka поклав на неї пісню XIX століття «Коробейники». Так стара мелодія стала, мабуть, найвідомішою чіптюн-темою на планеті.

Музика, яку ніхто не замовляв: що рухало сцену

Мистецтвом чіптюн зробили не корпорації, а підлітки. У Європі 1980-х виросла демосцена, спільнота ентузіастів, які змагалися, хто вичавить із домашнього комп'ютера найвражаючу графіку й музику. Лейблів і контрактів там не було, тільки дискети, що ходили з рук у руки, і повага своїх. Потім ігрова індустрія перейшла на компакт-диски й оркестрові саундтреки. Старі машини здешевшали, а для фанатів стали свідомим вибором на противагу глянцю. Наприкінці 1990-х німецький студент-художник Oliver Wittchow створив Nanoloop, а швед Johan Kotlinski написав Little Sound DJ. Це картриджі, які перетворювали Game Boy на кишеньковий синтезатор. У 1999 році в Нью-Йорку Jeremiah Johnson, відомий як Nullsleep, заснував лейбл 8bitpeoples, і більшість його релізів роздавали безкоштовно. Навіть Malcolm McLaren, колишній менеджер Sex Pistols, їздив світом слідом за музикантами з Game Boy.

Квадратна хвиля і тремтливі арпеджіо: як це звучить

У чіптюні три головні складники. Прямокутна хвиля звучить різко й дзвінко, як свисток. Трикутна дає м'який бас. Із шуму ліплять хай-хети й малий барабан. Повний акорд чипу часто не під силу, тож його ноти перебирають так швидко, що вухо склеює їх у тремтливу гармонію. Це фірмове арпеджіо, від якого мелодія ніби тріпоче крилами. Теми короткі й закільцьовані, бо колись мусили вміщатися в кілька кілобайтів, і саме тому так чіпляються. Продакшн тут фактично означає програмування. Музиканти працюють у трекерах, де пісня виглядає як колонки цифр, що біжать униз екрана.

Із картриджа на танцпол: що змінив чіптюн

У 2006 році 8bitpeoples разом із нью-йоркським простором The Tank запустили Blip Festival. На сцені стояли люди з Game Boy, а зал танцював, як на техно-вечірці. Згодом фестиваль доїхав до Данії й Токіо, і в Токіо на ньому виступав той самий Hirokazu Tanaka. Звук чипа почав просочуватися в інді та електроніку. Торонтський дует Crystal Castles семплював текстури з перепаяної приставки Atari 5200. Самі музиканти чіптюн-гуртом себе не вважали, але преса записала їх саме туди. Нью-йоркці Anamanaguchi поєднали приставку NES із живими гітарами. Інді-ігри знову зробили обмеженість естетикою. Навіть там, де звук давно не залежить від мікросхем, композитори на кшталт німця C418 (Daniel Rosenfeld), автора музики до Minecraft, пишуть для піксельних світів так, щоб у них хотілося залишитися.

З чого почати слухати: чотири вікна у 8-бітний світ

Почніть з Information Chase (2006). Це EP Bit Shifter, тобто нью-йоркського музиканта Joshua Davis, одного із засновників Blip Festival. Тут Game Boy звучить як справжня клубна машина, а трек Reformat The Planet має ту саму назву, що й документальний фільм про сцену. Далі ставте Unconditional Acceleration (2008) від Nullsleep: швидший і гостріший, з відчуттям, що музика ось-ось вистрибне з екрана.

Щоб почути, як чип зустрічається з гітарами, увімкніть Endless Fantasy (2013) гурту Anamanaguchi, найсонячніший альбом цього списку. А наостанок залиште дебют Crystal Castles (2008). Тут пищання Atari стають холодною, нервовою танцювальною музикою, і видно, як далеко може зайти звук, що колись супроводжував прибульців.