Asian Folk ¹

Азійська народна музика — це не один стиль, а цілий материк звуку. Тут і бамбукова флейта дзен-ченців, і нічні раги Північної Індії, і мідне мерехтіння яванського gamelan, і горловий спів тувинського степу. На колі жанрів вона стоїть коренем, бо в неї немає дати народження. Її ніхто не винаходив: століттями її передавали від учителя до учня. Тому, коли в 1960-х ці звуки потрапили на західні програвачі, вони прозвучали як відкриття: виявилося, що музика може не поспішати.

Музика, яка знає, котра година

Про що вона? Про час, якого нам завжди бракує. Індійська рага — це не просто мелодія, а настрій, закріплений за порою доби чи року. Є раги світанку і раги глибокої ночі, і кожна має свою rasa, тобто «смак» почуття: від туги до спокою. Японською shakuhachi ченці секти Fuke не розважали публіку, вони так медитували, і дихання ставало молитвою. Тут музика не грає фоном до справ, вона сама і є справою.

Водночас вона дуже людська. Китайська п’єса для guqin «Liu Shui» пов’язана з легендою про музиканта Юй Боя і лісоруба Чжун Цзицї, єдиного, хто чув у його грі гори й воду. Коли друг помер, Юй Боя розбив свій інструмент, і відтоді китайською «той, хто знає звук» означає найближчого друга. Японська «Sokaku-Reibo» малює журавлів у гнізді: пташеня радіє, що вилітає, а батьківська пташка сумує, що лишається. Цю музику ставлять, коли хочеться тиші всередині або коли смуток треба не заглушити, а прожити. Люди впізнають у ній себе, бо вона говорить про любов, втрату і світанок без жодного поспіху.

Від храмів і палаців до нью-йоркського вінілу

Ця музика народжувалася в селах, храмах і при дворах правителів. Яванські gamelan-оркестри грали в палацах, індійська класика жила при дворах махараджів і в музичних династіях gharana, а японські народні пісні min’yō співали рибалки й селяни за роботою. Записані ноти мало що важили: знання передавалися усно, за роки, прожиті поруч з учителем. Тому замість дати тут неперервність.

Для решти світу вона ставала подією двічі. Уперше у 1889 році: французький композитор Claude Debussy почув яванський gamelan на Всесвітній виставці в Парижі, і цей звук відгукнувся в його музиці. Удруге — в епоху довгограючої платівки, на яку нарешті вміщалася неквапна рага. Американський лейбл Nonesuch запустив серію Explorer, яка видавала традиційну музику з усього світу. 1969 року в ній вийшов альбом майстра шакухачі Goro Yamaguchi, записаний у США, поки той викладав в університеті Wesleyan.

Відповідь світові трихвилинних хітів

Чому Захід 60-х слухав це так жадібно? Поп-індустрія жила форматом: три хвилини, приспів, хіт-парад. А тут була музика, де імпровізація триває годину, де ніхто не грає на продаж і де майстерність вирощують десятиліттями. Мостом став Ravi Shankar, індійський віртуоз ситару. У нього вчився George Harrison з The Beatles, який зіграв на ситарі в «Norwegian Wood», а 1971 року вони вдвох організували Concert for Bangladesh. Для покоління, якому набридли пластмасові відповіді, ця музика пропонувала уважніший спосіб жити.

Бурдон, дихання і простір між нотами

Звучання тут випливає зі ставлення до часу. В індійській музиці під усім гуде tanpura: незмінна нота-земля, над якою ситар чи голос повільно розкриває рагу, а tabla вступає, коли напруга вже назріла. Ноти не стоять на місці, а ковзають, бо між сусідніми тонами там живуть мікротони. У шакухачі чути шум повітря, і це частина музики, а не вада. Gamelan звучить як дощ на металі: гонги й металофони налаштовані парами з легкою різницею, тож звук мерехтить. Тувинський горловий спів дає з одного горла дві ноти одразу: низький гул і свист обертону над ним.

Що проросло з цього кореня

Без азійських традицій музика XX століття була б іншою. Raga rock і психоделія позичили в них ситар і бурдон. John Coltrane назвав сина Ravi на честь Шанкара, а модальний джаз шукав ту саму свободу над незмінною основою. Philip Glass допомагав Шанкару з музикою до фільму «Chappaqua», і повторювані цикли індійського ритму вплинули на мінімалізм. 1977 року NASA відправила в космос Voyager Golden Record, послання людства. На ньому є «Liu Shui» у виконанні Guan Pinghu, рага «Jaat Kahan Ho» співачки Kesarbai Kerkar і журавлі Goro Yamaguchi.

З чого почати слухати

Найтепліший вхід — Shankar Family & Friends (1974), альбом Ravi Shankar, який спродюсував George Harrison для свого лейблу Dark Horse. Тут поруч грають Ringo Starr, Billy Preston і Jim Keltner та корифеї індійської музики: Alla Rakha на tabla, Hariprasad Chaurasia на бамбуковій флейті, Shivkumar Sharma на santoor. Платівку відкриває «I Am Missing You» — бхаджан, тобто любовна пісня до Крішни, яку співає Lakshmi Shankar, невістка Раві. Альбом мандрує від народних пісень до балетної сюїти й доводить, що традиція може дихати поруч із роком і не розчинитися в ньому.

Далі варто піти в тишу: A Bell Ringing in the Empty Sky (1969) Goro Yamaguchi — це дві довгі п’єси для шакухачі, які найкраще слухати ввечері без світла. По степовий простір іти до 60 Horses in My Herd (1993) тувинського гурту Huun-Huur-Tu. А щоб почути Азію в розмові з усім людством, увімкніть перевидання The Voyager Golden Record: там Китай, Індія, Японія і Ява звучать поруч із Бахом і Chuck Berry.