Вінілові платівки Sturgill Simpson

Джон Стерджилл Сімпсон народився 8 червня 1978 року в Джексоні, округ Бреттітт, Кентуккі. Це важлива деталь біографії, а не туристична: саме звідти родом і манера співу, і той пласт струнної музики, до якого він повертається кожні кілька альбомів. Last.fm рахує йому близько 384 тисяч слухачів — за мірками кантрі-мейнстріму небагато, і це теж характеристика.

У нашому каталозі його представляє одна платівка, зате у двох різних тиражах: «The Ballad of Dood & Juanita». Це не збірка хітів і не той Сімпсон, якого зазвичай радять першим, — це десятитрековий сюжетний альбом, записаний акустичним струнним складом. Людині, яка чекає на роковий надрив «Sound & Fury», варто знати про це заздалегідь.

Як змінювалося звучання

Теги MusicBrainz описують його чотирма словами майже з однаковою вагою: country, bluegrass, americana, outlaw country. Так буває рідко — зазвичай один ярлик переважає. Тут же переваги немає, бо Сімпсон послідовно міняв опору: від класичного кантрі-саунду до психоделічного року й назад до сухої акустики, і кожен із цих поворотів встиг обрости своєю аудиторією.

Показово, що на Discogs той самий музикант підписаний як «Folk, World, & Country» зі стилем Bluegrass — жодного року в класифікації немає. Discogs описує конкретний реліз, а не кар’єру, і на прикладі «Dood & Juanita» це видно найкраще: банджо, скрипка, мандоліна, губна гармоніка, варган. Барабанів у складі немає, є тільки перкусія.

Третя постійна риса — форма. Альбом побудований як розповідь: він відкривається «Prologue», закінчується «Epilogue», а між ними дві частини «Ol’ Dood», рознесені по різних сторонах. Десять треків тут ближче до глав, ніж до пісень, і слухати їх врозбивку майже безглуздо.

Що шукати на вінілі

Обидва наші примірники надруковані з одного металу. Раннаут у них однаковий і читається на дотик просто: «36602LP SIDE A J POWELL» і те саме для сторони B. J POWELL — це Джефф Пауелл, який різав лак; мастеринг робив Річард Додд, зведення — Девід Фергюсон. Записувалися в нешвіллській студії Cowboy Arms Hotel and Recording Spa, зводили в The Butcher Shed у Гудлетсвіллі, штат Теннессі.

Різниця між тиражами — не в звуці, а в комплектації. Один із них чорний, звичайний. Другий — indie-exclusive на вінілі кольору natural, тобто напівпрозорому натуральному, і в нього вкладено ілюстрацію роботи Брюса Гріна. Розрізняються вони штрихкодом: 793888436602 у чорного проти 793888436701 у кольорового. У наших картках обидві позиції названі однаково, без згадки кольору й вкладки, — за назвою їх не відрізнити, дивіться на фото.

Ще одна річ, яку варто знати до покупки: на платівці грає Віллі Нельсон — соло-гітара в одному з треків. У кредитах він стоїть поруч із Тімом О’Брайєном, Сієррою Галл і Стюартом Данканом, тобто це не «запрошена зірка на обкладинку», а рядовий рядок сесійного складу. Там же, у кредитах, є рядок «Tacos, Soup Beans, Brownies» — окрема подяка людині, яка годувала сесію.

Попит на цей реліз стабільний: близько 4800 копій у колекціях проти 350 у списках бажаного, середня оцінка 4,62 при 159 голосах. Для нішевого акустичного альбому це багато.

З чого почати

Тим, хто вперше бере Сімпсона, простіше починати з чорного тиражу: він дешевший, звучить так само і не шкода поставити його на щоденне прослуховування.

Колекціонерам логічніший кольоровий: natural-вініл з ілюстрацією всередині — саме той варіант, який більше не друкуватимуть, бо indie-exclusive за визначенням разовий.

Якщо ж вас цікавить не так автор, як сама традиція, з якої він виріс, є два входи. Перший — Country/Folk, де цей альбом і лежить. Другий — Folk Classic, для тих, кому цікаво почути, звідки взялися ці банджо й скрипки за пів століття до Сімпсона.