Вінілові платівки Mac Miller

Малкольм Маккормік із Піттсбурга почав як підлітковий репер із наліпкою «весела вечірка», а закінчив музикантом, якого поважали джазові сесійники. Його дебютний «Blue Slide Park» у 2011 році став першим за шістнадцять років дебютом на незалежній дистрибуції, який очолив американський чарт альбомів — і водночас отримав від критиків одну з найнижчих оцінок десятиліття. Обидві обставини він потім згадував без образи.

Мак Міллер помер у вересні 2018 року, за місяць після виходу «Swimming». Дві платівки — «Circles» і «Balloonerism» — вийшли посмертно, і про це варто пам’ятати, коли берете їх у руки: це не задуманий фінал, а зібране з того, що встигло бути записаним.

Від вечірки до живого оркестру

Ранній Міллер — це семпли, прості біти й куплети про друзів. Перелом стався на «Watching Movies With The Sound Off» (2013): він сам сів за продакшн під псевдонімом Larry Fisherman, приглушив біти, додав пливучих клавіш і почав писати про власну голову, а не про район.

«GO:OD AM» (2015) вирівняв цю розхристаність у зрозумілу структуру, «The Divine Feminine» (2016) майже цілком перейшов на живі інструменти й соул. «Swimming» (2018) — вершина цієї лінії: бас-гітара, клавіші, духові, вокал, який частіше співає, ніж читає. Це вже не реп-платівка в звичному сенсі, і саме тому вона добре звучить на вінілі — там є що розкладати по сцені.

Ще одна риса пізнього Міллера, важлива саме для платівки: він перестав різати треки під радіоформат. Пісні на «Swimming» тривають по п’ять-шість хвилин із довгими інструментальними виходами, і сторона там закінчується там, де закінчується музика, а не там, де вимагає хронометраж.

Що шукати на вінілі

У нас зібрана нетипово повна для нього добірка, і кожна позиція має свою особливість. «Swimming» представлений ювілейним боксом до п’ятиріччя: два диски, мармуровий, прозорий, рожевий і синій варіанти — тобто це перевидання 2023 року, а не оригінальний наклад 2018-го.

«Watching Movies With The Sound Off» є одразу у двох виглядах: бокс-сет на три платівки з червоним вінілом і лімітоване двохдискове видання на коричневому. Різниця не косметична — тридисковий варіант дає ширшу канавку й менше матеріалу на сторону, і на гучності це чути. «GO:OD AM» — два диски весняно-зеленого кольору, «Blue Slide Park» — стандартний двохдисковий пресинг 2020 року.

Окремо стоїть «NPR Music Tiny Desk Concert»: це односторонній EP, на звороті — гравіювання замість канавки. Тобто музики там на одну сторону, і купувати його як повноцінний альбом не варто. Як документ конкретного виступу — річ, якої більше ніде немає.

Загальна закономірність по його вінілу: майже весь каталог перевидавався хвилею 2020–2023 років, після чого наклади розходилися швидко. Оригінальні прижиттєві пресинги на вторинному ринку коштують у рази дорожче й далеко не завжди в кращому стані, тому переплачувати за рік на етикетці сенсу мало.

З чого почати

Найпростіший вхід — «Swimming»: мелодійний, рівний, зрозумілий навіть тим, хто реп загалом не слухає.

Тим, кому цікавий Міллер-продюсер, потрібне «Watching Movies With The Sound Off» — і краще саме тридискове видання.

Якщо ж хочеться розібратися в сцені, з якої він виріс, у нас він стоїть у напрямку Alternative Rap, а ширший контекст із класикою жанру — у Rap / Hip-Hop.