Вінілові платівки Mac DeMarco

Мак Демарко народився 30 квітня 1990 року в Дункані, Британська Колумбія, під ім’ям Вернор Вінфілд Макбрайр Сміт IV. Канадець, який записує майже все сам: пише, грає, зводить і продюсує. Звідси й головна властивість його платівок — вони звучать так, ніби зроблені в кімнаті, а не в студії, і це не недолік, а вибір.

Від lo-fi до майже інструментальних альбомів

Перші релізи 2012 року — Rock and Roll Night Club і 2 — задали формулу: розстроєна гітара з характерним плаваючим тремоло, повільний темп, голос без надриву. Last.fm ставить йому теги lo-fi, jangle pop і indie, і всі три працюють одночасно.

Salad Days (2014) — момент, коли ця формула стала популярною. Another One (2015) вийшов мініальбомом, This Old Dog (2017) і Here Comes The Cowboy (2019) поступово прибрали з музики жарт і залишили втому.

Далі почалося цікаве: Five Easy Hot Dogs (2023) — майже повністю інструментальна річ, записана в дорозі, One Wayne G того ж року — величезний масив чорнових записів, а Guitar (2025) повернув пісні, але вже без жодних прикрас. Слухати його дискографію підряд — це спостерігати, як людина методично прибирає зайве.

Показовий приклад того, наскільки буквально Демарко контролює власний звук, — сам тираж Salad Days, який зараз у каталозі: це перевидання 2015 року на чорному вінілі, і, за нотатками Discogs, єдина відмінність від оригінального пресу 2014-го — інший раннаут і інша наклейка на цілофані; сам запис і мастер-стрічка ті самі. У кредитах реліз офіційно не називає інженера мастерингу — на друкованих матеріалах цього імені немає. Але в базі Discogs воно все ж зазначене окремим полем як «uncredited»: це Джош Бонаті зі студії Bonati Mastering в Брукліні, той самий, хто того ж року звів альбом This Old Dog. Лейбл Captured Tracks у кредитах постає лише як власник авторських прав — жодного продюсера чи студії звукозапису в них не вказано взагалі, бо Демарко записав альбом сам, у своїй квартирі в Брукліні в жовтні 2013-го. До комплекту входять розкладна обкладинка, внутрішній конверт із текстами пісень, двосторонній постер і картка з кодом для безкоштовного mp3-завантаження — набір, типовий радше для дебютних інді-релізів середини 2010-х, ніж для сучасних перевидань.

Що шукати на вінілі

Перше, на що варто дивитися, — альбом це чи демо. Here Comes The Cowboy Demos — не той самий альбом, а чернетки до нього. Річ цікава, але не для першого знайомства.

Друге — видання. Salad Days ходить і як звичайна платівка, і подвійним виданням. Another One виходив ювілейним перевиданням на двох платівках із ремастерингом і прозорим вінілом — при тому, що сам мініальбом короткий; більше місця тут витрачено на простір канавки, а не на додатковий матеріал.

Guitar (2025) виходив у кольорових лімітованих тиражах — прозорий і помаранчевий. Такі партії робляться один раз.

Окремо: цю музику записано навмисно м’яко й тихо. Не чекайте від неї щільного низу — на вінілі вона виграє в іншому, у повітрі між інструментами.

З чого почати

Salad Days — очевидна перша покупка: з нього починає більшість, і не дарма.

Якщо цікавить пізній Демарко без пісенної форми — Five Easy Hot Dogs. Тут майже немає голосу, і це фактично інструментальна платівка для фону, який не набридає.

У каталозі він лежить в Indie Rock, але за фактурою пізні альбоми ближчі до Shoegaze і Dream Pop — заглянути варто в обидва.