Вінілові платівки Jack White

Джек Вайт народився 9 липня 1975 року, і сольна кар’єра в нього далеко не єдина. У базі за ним числиться півдюжини колективів: The White Stripes із 1997 по 2 лютого 2011 року, The Go в 1998—1999-му, а також The Raconteurs, The Dead Weather, 2 Star Tabernacle і The Upholsterers. Теги MusicBrainz дають alternative rock, blues rock, experimental rock і garage rock revival — і блюз тут не декоративна мітка, а фундамент усього іншого.

Як змінювалося звучання

Сольний період почався 2012 року з «Blunderbuss», уже після закриття The White Stripes. Головна відмінність від дуету — інструментів стало багато. Там, де раніше були тільки гітара й барабани, з’явилися піаніно, скрипка, педальна слайд-гітара й повноцінна ритм-секція.

«Lazaretto» 2014 року — найексцентричніша його платівка, і не тільки музично.

«Fear Of The Dawn» і «Entering Heaven Alive» вийшли 2022 року з різницею в кілька місяців і задумані як пара протилежностей: перший жорсткий, спотворений, майже індустріальний, другий акустичний і спокійний. Брати один без другого можна, але задум зрозумілий тільки разом.

«No Name» 2024 року — повернення до гітарного мінімалізму, найближче з усього сольного до того, як звучали The White Stripes.

Що шукати на вінілі

«Lazaretto» вимагає окремої розмови, бо це не звичайна платівка. Видання називається Ultra LP, і в ньому зроблено те, чого зазвичай на вінілі не роблять: додаткові доріжки, сховані під наліпкою, різні швидкості на одному диску й сторона, яка грає від центру до краю, а не навпаки.

Наш примірник — друга партія друку, і це вказано і в нашій картці, і в базі релізів. Друга партія відрізняється від першої вужчою зоною раннауту. Мастеринг робив Боб Людвіґ у Gateway Mastering, зводили Джек Вайт і Джошуа Сміт. Оцінка у колекціонерів у цього видання нижча за середню по його каталогу, і причина технічна: заради всіх трюків довелося піти на компроміси в нарізці.

«Fear Of The Dawn» присутній двома тиражами — звичайним чорним і синім лімітованим. Матеріал однаковий.

«Entering Heaven Alive» іде на синьому вініли з виром, «No Name» — лімітованим тиражем. «Acoustic Recordings 1998—2016» — подвійна збірка, і назва тут чесна: це акустичні версії з усіх його проєктів, а не сольний альбом.

Ще одна позиція — саундтрек «Elvis», де він представлений серед різних виконавців. У розділі артиста її шукати не треба.

Окремо про «No Name». У картці він позначений просто як лімітований, але за ідентифікатором релізу це японське видання з обі — паперовою смугою на корінці, яку японський ринок робить для західних платівок. Усередині двостороння вкладка з текстами й вихідними даними. Пресували його на Third Man Pressing — власному заводі Вайта в Детройті, а мастеринг і різання лаку робив Берні Ґрундман. Поєднання власного заводу й одного з найвідоміших інженерів галузі трапляється рідко навіть у дорогих виданнях.

З чого почати

Найрівніший вхід — «Blunderbuss». Це перший сольний альбом, і на ньому найкраще чути, що змінилося після дуету.

Якщо вас цікавить не музика, а сам предмет, беріть «Lazaretto»: такого вінілу більше немає ні в кого. Поруч логічно стають сусіди по Indie Rock.

А тим, хто прийшов за коренями всього цього, потрібні «Acoustic Recordings» — там видно, з чого він виріс, і звідти пряма дорога у Blues.