Вінілові платівки Florence And The Machine

Florence And The Machine існують з 2007 року, і назва тут описує реальний устрій: є Флоренс Велч і є «машина» — колектив музикантів, які змінювалися навколо неї півтора десятиліття. Теги MusicBrainz ставлять на перше місце indie rock, одразу за ним indie pop і art pop. Проте головний інструмент, що визначає звучання гурту, у ці теги не поміщається взагалі.

Як змінювалося звучання

Цей інструмент — арфа. Том Мот числиться в складі з 2008 року, і в базі його інструменти перелічені так: арфа, бас-гітара, ксилофон, бек-вокал. Арфа в поп-гурті — не декорація на одну пісню, а причина, чому «Lungs» 2009 року звучить не як решта британського інді того часу: замість гітарного перебору там струнне тло, яке не має атаки.

Другий структурний елемент — барабани. Крістофер Ллойд Гейден вів перкусію до лютого 2018 року, і саме на його період припадають «Lungs» і «Ceremonials» 2011-го, побудовані на важкому маршовому ритмі з бубнами й литаврами. «Ceremonials» — найгустіша їхня платівка: там мало пауз і майже немає тихих місць.

«How Big, How Blue, How Beautiful» 2015 року розвернув напрямок. Замість соборного гулу з’явилися духові й порожній простір навколо голосу, аранжування стали сухішими. «High As Hope» 2018-го пішов ще далі в цей бік — це найтихіший їхній альбом, місцями майже фортепіанний.

«Dance Fever» 2022 року повернув темп, але вже без хорової важкості одинадцятого року. На наших полицях їх шукають у розділі Alternative Pop — так влаштована наша навігація, і для періоду після 2015-го вона точніша за теги, які вперто тримають гурт у графі indie rock.

Що шукати на вінілі

Вибір ускладнюється тим, що у нас є одразу три подвійники з різних періодів, і причини їхньої подвійності різні.

«Ceremonials» на 180 грамах розкладено на дві платівки через щільність матеріалу: багатошарові аранжування з довгим низом на тісній канавці перетворюються на кашу. «How Big, How Blue, How Beautiful» — ювілейне видання до десятиліття на синьому мармурі, лімітоване. Мармур роблять змішуванням двох партій гранул; шов між кольорами іноді дає мікронерівність поверхні, тому такі тиражі варто мити перед першим прослуховуванням.

«Dance Fever» є у двох версіях. Одна студійна, друга — «Live At Madison Square Garden», і це різні платівки, а не різні преси одного альбому. Концертна містить іншу подачу тих самих пісень, і брати її замість студійної як «те саме, але дешевше» не варто.

Найсвіжіша позиція — «Everybody Scream» подвійником. Ще один шлях до голосу Велч — збірка «Guardians Of The Galaxy Vol. 3», де вона стоїть серед різних виконавців; шукати цю платівку треба не в розділі гурту.

З чого почати

Тим, кому потрібен упізнаваний гурт із перших секунд, підійде «Lungs» — дебют, з якого починалася арфова манера, у нас у перевиданні.

Кому важливий масштаб — «Ceremonials». Це найгучніша й найгустіша їхня робота, і слухати її треба цілком, а не окремими треками. Поруч на полиці природно стають сусіди по Alternative Pop.

Якщо ж вам ближче стриманість, беріть «High As Hope»: одна платівка, багато повітря, мінімум продакшену. Від нього легко перейти до британської гітарної сцени, з якої гурт вийшов, у розділ Indie Rock.