Вінілові платівки Erykah Badu

Еріка Абі Райт із Далласа взяла собі ім’я Erykah Badu, і під ним 1997 року вийшов альбом, який продавці одразу назвали новим словом — neo-soul. Слово вигадав не критик, а виконавчий продюсер Кедар Массенбург, і вигадав як маркетингову етикетку для платівки, що не вкладалася ні в R&B, ні в джаз, ні в хіп-хоп. Етикетка прижилася, хоча сама Баду до неї ставилася прохолодно. Її метод простіший і жорсткіший за будь-який ярлик: голос ведеться майже без вібрато, ритм-секція грає з навмисним запізненням, а пісня може тривати сім хвилин і не зрушити з місця жодного разу.

Як змінювався звук

Baduizm тримався на живому басі, щітках і теплому Rhodes — це була майже джазова платівка, записана людиною, яка виросла на хіп-хопі. MusicBrainz досі позначає Баду тегами soul, contemporary R&B і acid jazz одночасно, і дебют пояснює чому: усі три чути в одному такті.

Mama’s Gun 2000 року відійшов від холодної елегантності дебюту до чогось значно тілеснішого. З’явилися гурти живих музикантів навколо Джеймса Пойзера, з’явилися Questlove і коло Soulquarians, і разом із ними — грув, який дихає нерівно навмисне. Це найбільш «зіграний» альбом Баду, і серед колекціонерів він котирується найвище: середня оцінка на Discogs у нашого пресу — 4,77 із майже шестисот голосів.

New Amerykah: Part One (4th World War) 2008 року розвернув усе. Замість пісень — колажі, замість грува — рвана електроніка, поруч у продюсерах Джей Електроніка і Шафік Хусейн. Discogs розкладає цей реліз відразу на шість стилів, від conscious до future jazz, і жоден із них не описує платівку повністю. Це найважчий вхід у каталог Баду і найцікавіший, якщо перші два вже засвоєні.

Що шукати на вінілі

Наші Baduizm і Mama’s Gun — європейські перевидання Motown 2016 року, обидва подвійні, обидва на 180 грамах, обидва з розкладною обкладинкою (у картці Mama’s Gun вона не проставлена, хоча фізично конверт розкладний) і кодом на завантаження всередині. Лак для обох різали на Optimal Media, і в раннаутах видно, хто саме: на Baduizm сторони A, B і D підписані ініціалами JP — Йорг Петерс, а сторона C стоїть окремо з KR, Мартін Крафт. На Mama’s Gun усі чотири сторони підписані JP. Мастеринг Mama’s Gun робили Том Койн і Кріс Герінгер у Sterling Sound.

New Amerykah у нас — американське перевидання 2022 року на фіолетовому пластику, теж подвійне й розкладне. Мастеринг Sterling Sound, лак різали Ієн Сефчик і Філіп Родрігес у Elysian Masters, і їхні ініціали в раннауті надряпані дзеркально: PR виглядає як ꟼR, IS — як пара знаків, що більше нагадують ієрогліфи. Це не дефект, це підпис.

І головне про цей реліз, чого ви не побачите в описі: хронометраж, надрукований на звороті конверта й на етикетках, неправильний. Цифри там занижені майже скрізь — редактори Discogs перерахували їх заново, записавши і нарізавши треки самостійно. Тож якщо ви звіряєте час на етикетці з тим, що відлічує вертушка, і бачите розбіжність — справа не в швидкості обертання.

З чого почати

Класичний вхід — Baduizm. Він найрівніший, найтихіший і найкраще розкривається на середній гучності пізно ввечері; після нього стає зрозуміло, звідки виріс увесь R&B / Neo-Soul нульових.

Якщо вам важливіше, щоб платівку грали живі люди в одній кімнаті, беріть Mama’s Gun: там менше студійного холоду і більше залу. Далі логічно рухатися вглиб, у Soul, до тих, кого Баду слухала сама.

А New Amerykah варто відкладати наостанок і брати свідомо: це не альбом для фону, він вимагає обох сторін підряд і не пробачає, якщо його вмикають між справами. Фіолетовий наклад розходиться швидше за чорні перевидання, тож із ним зволікати не варто.