Вінілові платівки Devendra Banhart

Девендра Бенхарт записав свій третій альбом «Cripple Crow» удвічі гучнішим за все, що робив раніше: замість домашнього чотиритрекового звучання ранніх релізів тут — повноцінна група, госпел-хор і тридцять два треки на чотирьох сторонах подвійного вінілу. Видала альбом лондонська XL Recordings під номером XLLP 192, платівка вийшла в розгорнутому конверті з друкованими внутрішніми рукавами — деталь, яку каталог Discogs фіксує окремим рядком приміток, бо для інді-фолкового видання середини 2000-х це була нетипова розкіш.

Як змінювалось звучання Бенхарта до «Cripple Crow»

Дебютний «Oh Me Oh My…» 2002 року був записаний майже без бюджету — тихий, потріскуючий фолк для однієї гітари й голосу, який критики одразу зарахували до фрік-фолку. Наступного, 2004-го, Бенхарт випустив одразу два альбоми-компаньйони, «Rejoicing In The Hands» і «Niño Rojo» — досі акустичні, але вже з першими натяками на ширшу палітру. «Cripple Crow» (2005 на CD, 2006 — наш вініловий тираж) розриває цю лінію різко: за даними Discogs, жанрова карта релізу — Rock, Latin і Folk/World/Country, а стилі включають Folk Rock, Indie Rock, Acoustic, Samba й Folk одночасно. Самба серед офіційних стилів — не випадковість: Бенхарт провів частину дитинства у Венесуелі, і латиноамериканські ритми на «Cripple Crow» звучать не як цитата, а як рівноправна лінія поряд із каліфорнійським фолком. Після цього піку колективного звучання альбоми стали компактнішими: «Smokey Rolls Down Thunder Canyon» (2007) і «What Will We Be» (2009) повертаються до пісенної форми, «Mala» (2013) — це вже мінімалістичний домашній запис на касетний магнітофон, а «Ma» (2019) і «Flying Wig» (2023) додають продюсерську, майже студійну обробку, якої в 2005-му не було й близько.

Що шукати на вінілі

Це видання XL Recordings з каталожним номером XLLP 192 — дві платівки в розгорнутому конверті з друкованими внутрішніми рукавами, а не в звичайних білих. На сторонах C і D розташовані по вісім треків: тридцять другий, «White Reggae Troll», іде фінальним і триває майже десять хвилин — набагато довше за середню пісню платівки, і на слух це чути одразу як розтягнуту імпровізаційну коду, а не приспів, що повторюється. Раноути на всіх чотирьох сторонах — гравійовані вручну: XLLP 192 A-1, B-1, C-1, і, за нотатками Discogs, сторона D має власний варіант позначки D2 замість D-1 — дрібна непослідовність у роботі заводу, яку варто перевірити на своєму примірнику, якщо збираєте варіанти тиражу. Штрихкод — 634904019211. У картці релізу на Discogs поле продюсерів і звукоінженерів («extraartists») порожнє: хто зводив і хто на сітингах відповідав за запис двадцяти з гаком музикантів, каталог не фіксує, і чесніше сказати про цю прогалину прямо, ніж вигадувати ім’я. Материнський реліз альбому в базі Discogs — компакт-диск 2005 року; наш вініл вийшов роком пізніше, у 2006-му, окремим тиражем від XL.

З чого почати

Якщо хочеться відчути Бенхарта на піку колективного звучання — це саме той запис: тридцять два треки, госпел-хор, самба поруч із каліфорнійським фолком, і жодного відчуття, що артист тримається одного стилю. Тим, хто прийшов за тихим, майже домашнім фолком його ранніх років, варто пам’ятати, що «Cripple Crow» — це вже інша, набагато гучніша стадія: за таким тихим звучанням логічніше йти до напрямку Country/Folk, де зібрані спорідненіші за настроєм виконавці. А тим, кого цікавить не так фолк-коріння, скільки інді-рокова сторона запису — гітарні партії й щільна аранжувальна тканина — варто зазирнути до напрямку Indie Rock, куди цей реліз потрапляє за одним із офіційних стилів Discogs.