Вінілові платівки Dead Can Dance

Dead Can Dance склалися в Мельбурні в серпні 1981 року, а вже навесні 1982-го переїхали до Лондона, де їх підписав 4AD. Дует Лізи Джеррард і Брендана Перрі майже одразу перестав бути рок-гуртом у будь-якому звичному сенсі: замість пісень — обряд, замість текстів — часто взагалі вигадана мова. Джеррард співає глосолалією, тобто звуками без словникового значення, і саме тому їхні записи однаково працюють будь-якою рідною мовою слухача. У нашому каталозі вісім їхніх позицій — фактично весь класичний період.

Як змінювалося звучання

Однойменний дебют 1984 року ще тримається за пост-панк: гітара, бас, барабани, тільки все це вкрите ревербом і сповільнене. Spleen And Ideal наступного року рве цей зв’язок остаточно — з’являються струнні, литаври й церковна акустика, а рок-інструментарій відступає на другий план.

Within The Realm Of A Dying Sun 1987-го влаштований так, як більше ніхто не робить: перша сторона повністю віддана Перрі, друга — Джеррард. Це не примха оформлення, а найчесніший спосіб показати, що всередині гурту два різні композитори. Aion 1990 року йде в середньовіччя й Ренесанс із гурді-гурді та волинками, а Spiritchaser 1996-го, навпаки, повертається до тіла: африканські й латиноамериканські поліритми, перкусія на першому плані. Toward The Within — концертний запис 1994 року, де більшість матеріалу взагалі не збігається зі студійними альбомами.

Що шукати на вінілі

Майже все, що можна купити сьогодні, — перевидання 4AD із ремастерами, зробленими за участю самого Перрі. Це той рідкісний випадок, коли перевидання не поступається оригіналу: записи вісімдесятих зводилися вже з розрахунком на цифру, і повернення до аналогового носія тут не реставрація, а просто інший спосіб подачі.

Окрема позиція — Garden Of The Arcane Delights разом із сесіями Джона Піла: два диски на 45 обертах. Сесії для BBC гурт записував живцем, за один день, і в них чутно те, чого немає в студійних версіях, — швидкість реакції та помилки, які не стали виправляти.

Головне ж, що варто врахувати: їхня музика побудована на дуже широкому діапазоні гучності. Від ледь чутного шепоту до повного хору. Це означає, що стан платівки тут важить більше, ніж зазвичай: клацання, яке в рок-альбомі потоне в гітарах, у Spleen And Ideal буде чути весь час.

Окремо про вигляд. Конверти класичного періоду оформлював Вон Олівер, дизайнер 4AD, і його роботи для Dead Can Dance — з розмитими фактурами, тисненням і майже нечитабельними шрифтами — сьогодні цінують не менше за саму музику. У перевиданнях це оформлення відтворюють, але дрібний друк і глибина фарби між заводами відрізняються, тому конверт тут варто дивитися так само уважно, як платівку.

З чого почати

Найпрямший вхід — Within The Realm Of A Dying Sun: сторона Перрі познайомить із голосом, сторона Джеррард — із тим, за що гурт люблять по-справжньому. Якщо ви прийшли після саундтреків Лізи Джеррард до кіно, беріть Aion — він найближчий до тієї естетики. А якщо хочеться почути, з чого все починалося, і не лякає сирість запису, візьміть однойменний дебют.

У каталозі гурт стоїть у розділі Gothic, і це найточніша з наявних поличок, але половина їхньої дискографії так само законно живе поруч із Neoclassical Music — саме туди веде лінія від Spleen And Ideal до Aion.