Вінілові платівки Bonobo

За назвою Bonobo стоїть Саймон Ґрін — британський продюсер, який починав у Брайтоні наприкінці дев’яностих і майже весь каталог випустив на лейблі Ninja Tune. Його метод відрізняється від типового електронного: замість повністю синтезованого матеріалу він збирає треки з живих інструментів, записаних окремо, і власних польових записів. На концертах Bonobo виступає не діджей-сетом, а повноцінним складом з духовими й струнними.

Як змінювався звук

Ранні альбоми початку двохтисячних — це downtempo з семплами й розслабленим бітом, музика для слухання, а не для танцполу. Black Sands (2010) став переломним: там з’явилися живі струнні, духові й вокалістки, і саме з нього Bonobo перестав бути нішевою історією. The North Borders (2013) додає більше електроніки й простору. Migration (2017) побудований навколо теми переміщення й записувався в дорозі. Fragments (2022) — найтанцювальніший з усього, зроблений після років, проведених у клубних турах.

У нашій навігації це напрямок Downtempo/Ambient/Electronic. Discogs додає trip hop і nu jazz, і друга мітка тут суттєва: живі духові й контрабас у нього працюють за джазовою логікою, а не як семпл.

Тираж Black Sands, який зараз у каталозі, спершу продавали як лімітований — з окремою наліпкою «Limited Edition» на цілофані, — а коли наклад розійшовся, платівку допресували вже з іншою круглою наліпкою «FREE DOWNLOAD FOR THIS RELEASE», тобто той самий каталожний номер існує у двох різних обкладинкових варіантах залежно від того, коли саме тираж купили. Пресували платівку на французькому заводі MPO, а видавничі права на композиції тримає компанія з промовистою назвою «Just Isn’t Music» — власний видавничий бренд лейбла Ninja Tune. У кредитах мастерингу вказано лише один інженер — Кевін Меткалф, і в базі Discogs його ім’я позначене як «uncredited»: на самому виданні цього імені немає, воно відоме тільки з бази даних, а не з друкованих матеріалів платівки. До комплекту входять друковані внутрішні конверти з графікою й кредитами, а також код для завантаження mp3-версії — на цьому тиражі 2010 року це ще був окремий бонус, а не стандарт індустрії. Сам вініл важить 180 грам — уже тоді Ninja Tune орієнтувався на аудиторію, якій важлива вага диска, а не лише музика на ньому.

Що шукати на вінілі

Усі альбоми виходять подвійниками на 180 грамах при звичайних 33 обертах. Це саме той матеріал, для якого вільна нарізка має сенс: у Ґріна дуже широкий діапазон — від глибокого басу до тихих високочастотних деталей на самій межі чутності, і на щільній канавці ці деталі першими зникають.

Black Sands — той випадок, коли платівка дає більше за стрімінг не через міфологію, а через саму структуру запису: там багато живих інструментів, зведених із простором між ними, і компресія стримінгу цей простір з’їдає першим.

Ранні релізи на Tru Thoughts і перші тиражі Ninja Tune трапляються рідко. Основна маса того, що є на ринку, — перевидання, зроблені після того, як Bonobo став відомим.

З чого почати

Black Sands — найзатребуваніша його платівка в нас і найправильніший вхід: вона тепла, мелодійна й найкраще показує, чим Bonobo відрізняється від електроніки взагалі. The North Borders підійде тим, хто хоче більше електроніки й менше живих інструментів. Fragments — вибір для тих, кому потрібен ритм і танцювальність, а не фон.

Далі: Downtempo/Ambient/Electronic — наша полиця, і Jazz, звідки в його музиці духові й контрабас.