Вінілові платівки Mogwai

Ґлазґовський гурт існує з 1995 року і за цей час майже не змінив принципу: пісень зі словами в них одиниці, а все інше — інструментальні п’єси, побудовані на різниці гучностей. Дехто називає це пост-роком; самі музиканти цього слова уникають і кажуть, що просто грають голосну музику для великих приміщень.

Для покупця вінілу тут є одна практична деталь. Mogwai роблять записи з великим динамічним діапазоном — від майже нечутного перебору до стіни. Такий матеріал на платівці або звучить розкішно, або розсипається, і залежить це від того, наскільки уважно різали лаки. У випадку з тим, що ми возимо, різали уважно: за нарізку відповідали Френк Аркрайт з Abbey Road, Ґреґ Калбі і Крістіан Райт зі Sterling Sound та Адам Нанн.

Як змінювалося звучання

Ранній період — це довгі наростання й обвали, записані переважно в шотландських студіях. «Happy Songs For Happy People» 2003 року вже інший: замість прямолінійного контрасту з’явилися електроніка, оброблений голос і коротші форми. Записували його в ґлазґовській Ca Va Studios, дев’ять треків, сорок дві хвилини.

«Mr Beast» 2006-го повернув гітарну щільність і додав піаніно; писали в Castle Of Doom, власній студії гурту. «Hardcore Will Never Die, But You Will» 2011 року — найпряміший їхній альбом: десять треків, п’ятдесят три хвилини, синтезатори виведені вперед, а нарізку робили Ґреґ Калбі й Крістіан Райт.

«Rave Tapes» 2014-го пішов ще далі в бік модульних синтезаторів і найменше схожий на гітарний гурт. Це, до речі, і найнижче оцінена їхня платівка з нашого набору — 4,23 на Discogs проти 4,88 у «Happy Songs». Розрив показовий: слухачі пробачають Mogwai гучність, але не пробачають холодності.

Що шукати на вінілі

Найцікавіше видання в підбірці — перевидання «Mr Beast» 2023 року, і саме про нього треба сказати чесно. Це два диски, тираж чотири тисячі, кристально прозорий віск, розкладний конверт, тиск на Optimal Media. Але четверта сторона не має канавок узагалі: замість музики там витравлений логотип гурту. Тобто ви купуєте два диски, з яких грають три сторони. Це нормальна практика для лімітованих видань, просто про неї треба знати заздалегідь, а не виявляти вдома.

«Happy Songs For Happy People» у перевиданні 2023 року — зелений прозорий віск, лімітований наклад, лаки різав Адам Нанн, тиск теж Optimal. Це найвище оцінена позиція не лише в цьому наборі, а й у всій нашій нічній добірці: 4,88 бала.

«Rave Tapes» — 180 грамів, чеський GZ, нарізка Френка Аркрайта. «Hardcore Will Never Die» — два диски на п’ятдесят три хвилини, тобто близько тринадцяти хвилин на сторону. Для матеріалу з такою амплітудою це запас, а не марнотратство.

З чого почати

Тим, хто ще не слухав гурт узагалі, найкраще підійде «Happy Songs For Happy People»: короткі форми, зрозуміла структура і найкраща оцінка серед колекціонерів.

Хто вже знає, чого хоче, і шукає гучне — беріть «Hardcore Will Never Die, But You Will», найдоступніший їхній альбом за мелодіями. У каталозі гурт стоїть в альтернативному року, хоча гітарного року в звичному сенсі тут небагато.

А якщо вас цікавить саме синтезаторний бік, «Rave Tapes» логічно слухати разом з тим, що зібрано в IDM та експериментальній електроніці — за логікою побудови ці записи ближчі одне до одного, ніж до гітарних сцен.